Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Римляни, так само як греки, не визнавали богоподібних королів, але надто добре розуміли зв'язок між боговитістю та завоюваннями. Найуспішніших полководців вшановували тріумфами, оперетковими парадами через весь Рим у колісницях, запряжених білими кіньми, уквітчаних божистими символами, але в супроводі рабів, що шепотіли їм у вуха: "Пам'ятай, що ти смертний"[158]. Тріумф ефективно замикав боговите королювання у скриню, роблячи могутнього завойовника богом на один день — і не більше.
Хоч якою старомодною видавалася ця система грекам у третьому сторіччі до н. е., поєднання сильно- та слабкопорядкових практик давало змогу зібрати такі людські ресурси, що їх можна порівняти навіть з масштабами Цинь. 480 року до н. е. Персія завоювала Грецію, маючи десь 200 000 вояків, але після втрати їх на відновлювання скарбниць пішло кілька десятиріч. Рим не мав таких обмежень. Сторічна війна надала йому людські резерви Італії, і 264 року до н. е. сенат почав титанічну боротьбу з Картагеном за контроль над західним Середземномор'ям.
Картагенці заманили перший римський флот у бурю, що відправила на дно і кораблі, і сто тисяч моряків. Рим просто збудував більший флот. Цей флот загинув у іншу бурю двома роками пізніше, тоді Рим вислав третю армаду лише на те, аби її теж втратити. Четвертий флот 241 року до н. е. нарешті переміг, бо Картаген не зміг скомпенсувати свої величезні втрати. Протягом двадцятьох трьох років Картаген відновлював сили, після чого його полководець Ганібал на слонах перейшов Альпи та напав на Італію з тилу. Від 218 до 216 року до н. е. він вбив та полонив сто тисяч римлян, але Рим спокійно залучив ще людей і стер його з лиця землі у війні на виснаження. І знов, подібно до Цинь, Рим надав нового значення жорстокості. Як пише Полібій, римляни мали звичай знищувати всі форми життя, що траплялися на їхньому шляху, не залишаючи нічого.[159] Коли римляни завойовували якісь міста, часто можна було побачити не лише трупи людей, а навіть собак, розрубаних навпіл, і відтяті кінцівки інших тварин. Зрештою 201 року до н. е. Картаген капітулював.
Воювати війни сенатові сподобалося набагато більше, ніж розмовляти розмови. Перепочивши лише протягом одного літа, Рим узявся до королівств Александрова послідовників у східному Середземномор'ї й до 167 року до н. е. потрощив їх усіх. Інша генерація спустошливих війн з партизанами завела його військо вглиб Іспанії, північної Африки та північної Італії. Рим став єдиною надпотужною силою Заходу.
Перший контакт
лизько 200 року до н. е. Схід та Захід мали спільного більше, ніж будь-коли після льодовикового періоду. В кожному з двох осередків домінувала одна велика імперія з десятками мільйонів підданців. Кожен мав освічену витончену еліту, обізнану з осьовим мисленням, і великі міста, що їх годували високопродуктивні землероби та постачали розгалужені торгівельні мережі. А суспільний розвиток у кожному з осередків був на 50 відсотків вищий, ніж 1000 року до н. е.
Цей розділ є доброю ілюстрацією принципу, що люди (у великих групах) здебільшого однакові. Поділені величезними обширами центральної Азії та Індійського океану, Схід та Захід, бувши практично ізольованими одне від одного, мали окрему, але подібну історію. Єдина відмінність полягає в тім, що Захід ще трохи зберігав першість у суспільному розвитку, що дала йому географія одомашнюваних рослин та тварин наприкінці льодовикового періоду.
Проте цей розділ також ілюструє й другий основний принцип: попри те, що географія визначає перебіг суспільного розвитку, суспільний розвиток навзаєм змінює значення географії. Поширювання осередків з'їдало відстань між ними, аж поки Схід та Захід не стали учасниками спільної євразійської оповіді. Наслідки мали бути драматичними.
Ще 326 року до н. е., коли Александер Македонський повів своє військо до Пенджабу (рис. 5.8), навіть найосвіченіші східняки та західняки майже нічого не знали про існування одні одних. Александер переконав своїх людей, що вони скоро зможуть зануритися в води Океану, великої ріки, що оточувала світ (побачивши замість Океану долину Ґанґу, наїжачену укріпленими містами, вони повстали).
Александер змінив напрям на протилежний і повернув додому, залишаючи за спиною поселення різноманітних бунтівників. На території теперішнього Афганістану одна з таких груп заснувала королівство під назвою Бактрія. На 150 рік до н. е. Бактрія завоювала частину рівнини Ґанґу й започаткувала визначне явище — злиття грецької та індійської культур. Один індійський текст претендує на те, що подає запис розмов грецькомовного бактрійського короля з буддійським ченцем, після чого король разом із багатьма підданцями навернувся до буддизму.
158
"Пам’ятай, що ти смертний": Tertullian, Apology 33; Jerome, Letters 39.2.8 (with discussion in Beard 2007, pp. 85-92).
159
"римляни мали звичай...": Polybius 10.15.