Чому Захід панує - натепер

Отже, коли Ксеркс, син Дарія, 480 року до н. е. повів величезні сили на Грецію, Атени та Спарта заради спротиву відклали свої суперечки на потім. Історик Геродот (і зовсім інакше фільм 300) убезсмертили їхню надзвичайну перемогу, що залишила Атени великою потужністю та лідером ліги міст. Цілком подібно до того, що сталося, коли східні держави намагалися утворити союз проти Цинь, Спарта злякалася атенської могутности ще більше, ніж персів, і почався жахливий атено-спартанський конфлікт, відомий як Пелопонеська війна (її убезсмертив Тукідид, але жодного фільму про це не було). До 404 року до н. е., коли переможені та зголоднілі атенці здали свій флот і розвалили стіни міста, у війну втяглися Сицилія та Картаген, і його передові загони зробили частини Середземномор'я, зокрема Македонію, економічно залежними від Греції.

Македонія була чимось на кшталт античної бананової республіки, багатої на ресурси (особливо деревину та срібло), але безладної. Протягом п'ятдесятьох років грецькі міста розхитували її, підтримували конкурентів, що претендували на її трон, і перетворювали її політику на мильну оперу адюльтеру, інцесту та вбивств, аж поки 359 року до н. е. королівський трон не захопив Філіп II, македонська версія Тиглатпаласара. Філіп II не потребував фахівців із суспільних наук, що мали б йому пояснити переваги відсталости. Маючи інстинктивне відчуття потреби, він задаптував грецькі інституції до свого великого, багатого, але анархічного королівства. Він копав срібло, вербував найманців, залучив на свій бік бунтівливу аристократію, а потім відкинув грецькі міста. Безперечно, він зробив би те саме стосовно Персії, якби 336 року до н. е. його не вбив загадковий вбивця — що його спонукав, за чутками, Філіпів п'яний гнів та/чи ворожнеча через кохання, що скінчилася згвалтуванням у банді гомосексуалістів. Не втративши темпу, Філіпів син Александер протягом лише чотирьох років (334-330 роки до н. е.) здійснив батькові плани, зацькував перського царя до смерти, спалив його священне місто й дійшов до берегів Індії. Зупинила його завойовчий рух лише відмова війська йти далі.

Александер був продуктом нового небожественного світу (одним з його вчителів був Арістотель) і, можливо, не усвідомлював, як важко вдягати черевики [157] богоподібного короля. Побожні перси вірили, що їхні королі були земними представниками Агурамазди в його вічній боротьбі з темрявою. Отже, Александер мав бути агентом диявола. Саме ця іміджева проблема, безперечно, лежить за Александровими болісними спробами (ми про це говорили в четвертому розділі) переконати персів у своїй боговитості. Можливо, маючи на те час, він би цього й досяг, хоча що більше він намагався вразити персів своєю божественністю, то божевільнішим видавався грекам та македонцям. Але часу бракувало: 323 року до н. е. Александер раптово помер (можливо, від отруєння), а його полководці вели громадянські війни, розламували імперію та поступово ставали королями (на межі боговитости) на свій розсуд.

Зрештою одне з королівств, ідучи шляхом Цинь, завоювало б інших, проте Александровим послідовникам часу бракувало так само, як і самому великому королеві. У четвертому сторіччі до н. е. Македонія втяглася в грецькі конфлікти, пристосувала до своїх потреб грецькі інституції, перемогла греків і зруйнувала велику імперію свого часу; у другому сторіччі Рим фактично повторив той самий сценарій.

Рим дає чудовий приклад того, як колонізація та розвиток периферії сприяють більшанню осередків. Місто було під сильним грецьким впливом від восьмого сторіччя до н. е., але зміцніло в локальних битвах із сусідами та створило дивну суміш сильно- та слабкопорядкової організації. Аристократичний сенат приймав більшість важливих рішень, тоді як асамблеї, де переважали середні господарі, голосували з питань миру та війни. Подібно до Цинь, Рим пізно почав рухатися до складного порядку, почав платити воякам лише 406 року до н. е. і десь у той самий час запровадив перші податки. Протягом сторіч римський бюджет був базований здебільшого на грабунках, а замість оподатковувати переможених ворогів, Рим укладав з ними угоди і діставав нове військо на потреби нових війн.