Історія ГУЛАГу

Норми з великою ретельністю і застосуванням наукового підходу вираховувалися «нормировщиком» — нормувальником; вважалося, що його робота потребує великого вміння. Жак Poсci, наприклад, згадує, що в’язням на відкиданні снігу встановлювалися різні норми залежно від того, чи це був свіжий сніг, трохи злежаний сніг, злежаний сніг (щоб його відкинути, на лопату потрібно тиснути ногою), дуже злежаний сніг чи мерзлий (який потребував лома або кирки). І навіть після врахування всього цього брався до уваги «ряд коефіцієнтів для відстані і висоти перелопачуваного снігу і т. ін.»[811].

Але попри всю цю теоретичну науковість, процес встановлення норм і визначення, хто саме їх виконує, відзначався продажністю, нерегулярністю й непослідовністю. Сказати хоча б, що в’язням зазвичай встановлювали норми, пов’язані з нормами, які встановлювалися вільнонайманим працівникам: тобто в’язні мали працювати так само, як професійні лісоруби і шахтарі. Однак у переважній своїй більшості в’язні не були професійними лісорубами і шахтарями й часто дуже мало знали про те, що від них вимагають робити. Крім того, після тривалого часу в тюрмах і жахливих переїздів у неопалюваних вагонах для худоби їхній фізичний стан не можна було назвати навіть задовільним.

Чим недосвідченішим і виснаженішим був в’язень, тим більшими були його страждання. Євгенія Гінзбург подає класичний опис двох жінок, інтелігенток, не звичних до фізичної праці, ослаблених роками у тюрмі, які намагаються валити ліс:

«Три дні ми з Галею намагалися зробити немислиме. Бідні дерева! Як вони, напевно, страждали, гинучи від наших невмілих рук. Та де ж нам, недосвідченим і напівживим, було рушити когось іншого. Сокира зривалася, бризкаючи в обличчя дрібними трісками. Пиляли ми судорожно, неритмічно, подумки звинувачуючи одна одну в незграбності, хоча вголос не нарікали, усвідомлюючи, що сваритися — це було розкішшю, якої ми не могли собі дозволити. Пилку раз у раз заносило. Але найстрашнішим був момент, коли понівечене нами дерево готувалося нарешті впасти, а ми не розуміли, куди воно хилиться. Одного разу Галю сильно стукнуло по голові, але фельдшер нашої командировки відмовився навіть припекти йодом садно, заявивши: "Старий номер! Звільнення з першого дня захотіла!"»

Наприкінці дня бригадир оголосив, що Євгенія і Галя зробили 18% норми, і «заплатив» їм відповідно до такого виконання: «Отримавши "за виробітком" крихітний шматочок хліба, ми йшли до лісу і, ще не дійшовши до робочого місця, буквально падали з ніг від слабкості. А бригадир усе повторював, що не збирається витрачати дорогоцінні продукти на зрадників, які не виконують своїх норм»[812].