Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Наведений екскурс, гадаємо, пояснює питання, чому саме Рюрик був запрошений на Русь. Датчани були найближчими сусідами слов’ян, у багатьох пунктах жили разом з ними, а отже, знали їхню мову. Сказане, однак, не означає, що Рюрик обов’язково виходець із Ютландії. Він міг походити і з якогось слов’янського чи слов’яно-скандинавського торговельного міста й необов’язково бути чистокровним норманом. Навіть проста постановка такого питання, на думку істориків-норманістів XIX ст., виключалась суто скандинавським іменем Рюрика. А. Кунік писав з цього приводу: «Імена Рюрик, Олег, Руальд, Свенельд,— як ви їх не мучте, не відізвуться вам по-слов’янські»[560].
Але як же тоді бути зі свідченням середньовічних джерел про торговельне місто венедських ободритів Рерик, яким 808 р. заволодів датський король Гетрик? Як ставитися до свідчень Адама Бременського, за якими ім’я Рерик виступає як друга назва слов’ян-ободритів? Ким би не був Рюрик за походженням, зв’язок його з ободритським краєм чи торговельним містом Рерик здається цілком вірогідним. У ранньому середньовіччі людина нерідко набувала ім’я міста чи країни, з якої вона була вихідцем. Писемні джерела дають немало прикладів цього. Ім’я короля Бірки Берка, походить від назви о. Берко (Bjôrko)[561].
Під 862 р. київськими князями у «Повісті минулих літ» названі Аскольд і Дір, які нібито були боярами Рюрика, але відпросились у нього в похід на Константинополь і попутно заволоділи Києвом. Ця версія, значно поширена в зарубіжній літературі, була переконливо спростована ще О. О. Шахматовим. Аналіз літописних повідомлень привів його до висновку, що ці князі IX ст. були нащадками Кия, останніми представниками місцевої київської династії[562]. Пізніше аналогічних висновків дійшли Б. О. Рибаков, М. М. Тихомиров та інші дослідники, які підкріпили свої пошуки свідченням польського хроніста Яна Длугоша, котрий писав, що «Після смерті Кия, Щека і Хорива, успадковуючи по прямій лінії, їхні сини і племінники багато років панували у руських, поки спадкоємність не перейшла до двох рідних братів Аскольда і Діра»[563].
Княжили брати, очевидно, у різний час. Діра згадує ал Масуді, але його відомості засновуються на більш ранніх джерелах. За Масуді, Дір був найвидатнішим із слов’янських князів, володів багатьма містами і великими територіями, в його столицю приїжджали мусульманські купці. Значно більше відомостей збереглося про Аскольда. Уривчасті записи Никонівського літопису, запозичені з якихось давніших джерел, що не дійшли до нашого часу, представляють його як видатного державного діяча, що займався не лише внутрішніми справами країни, а й міжнародними. Про це свідчать його походи на Константинополь, печенігів, волзьких булгар.
882 р. на київському столі відбулася зміна династій. Вбивши Аскольда, владу захопив родич Рюрика Олег[564]. Висвітлення цих подій «Повістю минулих літ» суперечливе і малозрозуміле. Якщо Аскольд і Дір належали до оточення Рюрика, то чому тоді факт їхнього княжіння в Києві був таким несподіваним для Олега? Як могло статися, що в Києві залишилося непоміченим проходження по Дніпру великої флотилії? Навіщо був потрібен маскарад з укриттям воїнів і чому київські князі пішли до Олега, а не він до них, що з усіх боків виглядало б більш логічно?
Треба думати, що в реальному житті події розвивалися дещо інакше. Ідея захоплення Києва виникла у Олега не тоді, коли він підпливав до міста, а значно раніше і, можливо, не без впливу оточення Аскольда. Надто все в Олега вийшло гладко. Заволодіти Києвом силою у нього не було ніяких шансів. Що могла зробити порівняно невелика північна дружина (хай навіть і доповнена загоном кривичів) з добре укріпленим містом, в якому до того ж перебував значний військовий гарнізон. Навряд чи допомогла б справі й та хитрість з укриттям воїнів, про яку так наївно пише літописець. Адже підступне вбивство Аскольда в Угорському (мабуть, тут уже в IX ст. був заміський княжий палац) зовсім не гарантувало Олегу безперешкодного вступу до столиці Русі. Тим часом він заволодів нею без найменших зусиль. Літопис спокійно підсумовує події 882 р. словами: «И сѣде Олегъ княжа въ Киевѣ»[565]. Все це, природно, наводить на думку, що Аскольд став жертвою не стільки Олега і його воїнства, скільки власних бояр, яких не влаштовувала його політика. Саме таке пояснення запропонував В. М. Татищев: «Убийство-Оскольдово. Довольно вероятно, что крещение тому причиною было, может, киевляне, не хотя крещение принять, Олега позвали»[566].
560
Куник А. А. Известия ал-Бекри и других авторов о Руси и славянах. — СПб., 1903. — Ч. 2. — С. 10.
561
Arbmann Н. Birka. Die Graber. — Uppsala, 1943. — S. 11.
562
Шахматов A. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. — СПб., 1908. — С. 322, 323.
563
Рыбаков Б. А Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. — С. 307; Тихомиров М. Н. Русское летописание. — М., 1979. — С. 55.
564
Літопис у статті під 879 р. відзначає, що Рюрик перед смертю передав княжіння (очевидно, з центром у Ладозі) Олегу «от рода ему суща» (ПВЛ. — Ч. 1. — С. 19). Традиційно ця фраза служила вказівкою на норманство останнього. Нові пошуки в галузі слов’яно-скандинавських контактів породили думку, що родичем Рюрика міг бути й представник однієї з місцевих знатних родин (Лебедев Г. С. Эпоха викингов в Северной Европе. — С. 245). У будь-якому випадку, ще до приходу в Київ, Олег мав тісні зв’язки із слов’янським середовищем і був виразником інтересів його феодальних кіл. Його активна діяльність на київському столі є переконливим свідченням цього.
565
ПВЛ. — Ч. 1. — С. 20.
566
Татищев В. Н. История Российская. — М.; Л., 1963. — Т. 2. — С. 208. — Прим. 62.