Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Серед дослідників 60—70-х років XX ст. особливо треба виокремити позицію колись одного з найбільш переконливих прибічників норманізму Холгера Арбмана. В монографічній праці, присвяченій історії вікінгів, досить чітко простежується деяка роздвоєність його переконань. З одного боку, він, як і раніше, стверджував, що шведи, просуваючись на Схід і Південь, підкорили собі місцеве, головним чином слов’янське, населення і дали йому політичну організацію, а з другого — був явно збентежений невеликою кількістю знахідок у давньоруських містах. Розповівши про розкопки Новгорода, X. Арбман відзначив, що скандинавського матеріалу там мало: овальна брошка X ст. і кілька кільцевих брошок — це все, що вказує на контакти із скандинавами. У Києві археологічних свідчень скандинавських поселень немає до X ст. Однак, щоб не розлучатися з ілюзією шведського політичного пріоритету на Русі вже в IX ст., Арбман висловив припущення, що, можливо, ранні матеріали скандинавів у цих містах ще не знайдено[547].

Практично всі історики, які стверджують велику роль скандинавів у формуванні Київської Русі, як головне джерело використовують «Повість минулих літ». Це логічно. В руському літописі справді містяться дані на користь їхньої позиції. Про те, як і коли їх було туди внесено, ніхто не говорить. X. Арбман, щоправда, назвав розповідь літопису Нестора про початок експансії шведів на сході ненадійним джерелом, але не тому, що вона вигадана невідомим редактором Мстислава Володимировича, а тому, що виявилася неповною. У ній нічого не сказано про часи до Рюрика[548].

Особливо популярна стаття літопису про місію варягів. «И изъбрашася 3 братья с роды своими, пояша по собѣ всю Русь, и придоша, старѣйший, Рюрикъ, сѣде Новѣгородѣ, а другий, Синеусъ, на Бѣлѣ-озерѣ, а третий Изборьстѣ, Труворъ»[549]. Два брати, як це вже давно доведено, виявилися міфічними. З’явились вони під пером літописця, який погано знав шведську мову. Синеус (або Sine hus) означає «свій рід», а Трувор (або Thru voring) — «вірна дружина». Не все ясно і з Рюриком. Історичність його не підлягає сумніву, але етнічна приналежність і роль в руській історії ще потребує визначення.

Понад сто років історична наука має у своєму вжитку гіпотезу Ф. Краузе, за якою Рюрика з «Повісті минулих літ» варто ідентифікувати з Рюриком Ютландським без критичного аналізу. Дослідників, як правило, мало бентежила та обставина, що новгородці направили запрошення не ближчим своїм заморським сусідам — шведам, а далеким датчанам. Втім, мало хто звертав увагу і на те, що на Русі були не тільки шведські варяги. Останнім часом з’явилися праці, в яких показано велику роль датчан в русько-скандинавських зв’язках IX — початку XI ст.[550]. Чим це було зумовлено? Відповідь на таке запитання треба шукати в історичній обстановці на балтійському помор’ї VIII—X ст. Датчани були найближчими сусідами північно-західної групи слов’ян і перебували з ними в постійних контактах. На жаль, зв’язки ці ще не досліджено в усій їх повноті, а тим часом вони цікаві для вивчення русько-скандинавських відносин. Традиційно склалося так, що багато західних дослідників шукають доказів скандинавського впливу на слов’ян і не надають аналогічного значення зворотним зв’язкам.