Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Рис. 6. Святковий жіночий убір (реконструкція П. П. Толочка).

Облога Константинополя 860 р. стала своєрідною точкою відліку руської історії у грецьких хроніках. «Повість минулих літ» з посиланням на «летописанье греческое» відзначає, що з цього часу «начася прозивати Руска земля». Відбулось «дипломатичне визнання» Київської Русі Візантією. Між двома країнами, як справедливо вважали О. О. Шахматов, В. В. Мавродін та інші історики, було укладено угоду «миру і любові».

Але велика східнослов’янська держава, звичайно ж, виникла не з політичного «небуття», як намагався зобразити Фотій. Народ, що населяв її, був відомий у Візантії давно. Інша справа, що горді та пихаті греки тривалий час намагались не помічати тих важливих змін, які відбувались у східнослов’янському світі. Шлях до «дипломатичного визнання» був початий Руссю принаймні з VI ст. З кінця VIII — початку IX ст. інтерес Русі до чорноморських ринків посилюється. Відчужуваний через «полюддя» додатковий продукт з підвладних племен не тільки задовольняв потреби правлячої еліти молодої Київської держави, але й був важливою статтею руського експорту. Реалізація його на чорноморських ринках викликала протидію Візантії. Певно, саме у цьому слід бачити причину походів руських дружин наприкінці VIII — на початку IX ст. у Крим та Амастриду. Економічний інтерес, очевидно, був головною метою руського посольства 838—839 рр. до Константинополя.

Своєрідним фіналом першого етапу взаємин Русі з Візантією був похід руських дружин 860 р. на столицю імперії. Незважаючи на його відносну невдачу, він відіграв вирішальну роль у зближенні двох країн. Однією з найважливіших статей їх мирного договору стало хрещення Русі. Ось що писав патріарх Фотій у «Окружному посланні» східним митрополитам. «Підкоривши сусідні народи і через це надмірно загордившись, вони (руси. — П. Т.) підняли руку на Ромейську імперію. Але тепер вони проміняли еллінську і безбожну віру (язичництво. — П. Т.), у якій раніше перебували, на чисте християнське вчення, ввійшовши в число підданих нам і друзів... і в них загорілась така спрага віри і ревність, що вони прийняли пастиря і з великою старанністю справляють християнські обряди».

Свідчення грецьких авторів не підтверджені в «Повісті минулих літ». Із вітчизняних джерел тільки Никонівський літопис зберіг повідомлення про Аскольдове хрещення Русі. Вони утримуються в тій частині літопису, яка була укладена, як вважають Б. О. Рибаков та інші історики, на основі літопису Аскольда. Ця подія, безперечно, великої історичної ваги не була несподіваною. Вона готувалася впродовж тривалого часу. Перші, не дуже виразні свідчення (писемні й археологічні), вказують на знайомство східних слов’ян з християнством ще в антську епоху. Конкретніші дані з приводу цього маємо в «Житії св. Стефана Сурозького», де розповідається про хрещення князя русів Бравліна архієпископом візантійського міста Сурож Філаретом. В літературі цей факт справедливо вважається частиною дипломатичної угоди між переможцями — русами і переможеними — греками.