Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

О. Пріцак вважає версію з Іпатіївського літопису невірогідною і протиставляє їй статтю Лаврентіївського літопису. В ній зазначається: «И мы сѣдимъ, платяче дань родомъ их, козарамъ»[536]. Єдиний аргумент на користь більшої достовірності повідомлення Лаврентіївського літопису — його більш рання редакція. Коли б йшлося про редакції давньоруського періоду, таке твердження мало б сенс. Але й Лаврентіївський, й Іпатіївський літописні зводи складено в пізньосередньовічний час і нема гарантії, що упорядник XIV ст. мав у своєму розпорядженні більш давній та вірогідний протограф, ніж упорядник XV ст. До того ж стаття Іпатіївського літопису знаходить близькі аналогії в інших літописних списках, а стаття Лаврентіївського — ні. Читаючи її, неважко переконатись, що вона суттєво редагувалася, і це спотворило її зміст. Якщо погодитися з О. Пріцаком і повірити в істинність твердження статті Лаврентіївського зводу, то виявиться, що кияни — зовсім чуже населення Кию та його роду. Це туземці, які платять данину хозарам. І незрозуміло, чому це так тішить О. Пріцака. Адже стаття в такій редакції руйнує його власний висновок про заснування Києва хозарами.

Рис. 3. Князівський парадний убір. Реконструкція П. П. Толочка.

Узгодити свідчення внутрішньо суперечливої статті Лаврентіївського літопису немає можливості, та, власне, і великої потреби. Дослідники літописів давно дійшли висновку, що правильне її прочитання міститься в Іпатіївському літопису. О. О. Шахматов запропонував наступну уточнену редакцію цієї статті: «А мы сидим, род их, и платим дань хозарам».

Підсумовуючи дані про хозарську данину полян, доводиться визнати, що, незважаючи на спроби поставити під сумнів відомості «Повісті минулих літ», вони в цілому вірно відбивають історичні реалії. Ні до полян, ні до Києва хозари не мали жодного іншого стосунку, окрім того, що на певному етапі історії, ймовірно, у другій половині VIII ст., поширили на них данинну залежність.

У працях деяких західних істориків стверджується, що «мирна торговельна держава» Хозарський каганат мала благотворний вплив на державний і культурний розвиток східних слов’ян. Звичайно, сусідство і взаємодія двох етнополітичних утворень — ранньої Русі і Хозарії — не могли минути для них безслідно. Але вважати, що впливи були односторонні й збагачували тільки слов’ян, було б історично невірно. Розкопки Києва, інших ранніх давньоруських центрів показують, що в їхніх шарах містяться лише окремі речі хозарського походження, які не мали якогось помітного впливу на розвиток східнослов’янської матеріальної культури.