Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Цікава історія Андрія Річицького дуже добре ілюструє цю проблему, але є радше винятком з правила. До того як стати районним уповноваженим, Річицький уже встиг в різний час взяти участь у багатьох літературних та політичних рухах. За його власними словами, ще молодою людиною під час селянського повстання 1919 року він воював у складі одного партизанського загону. Згодом він став есером, а потім його «осяяло» і він зробився переконаним комуністом, але членом Української комуністичної партії — однієї з партій «націонал-комуністів», які спочатку виступали проти більшовиків. Через деякий час він став біографом Тараса Шевченка і першим переклав Карла Маркса українською мовою. У 1931 році Річицький взяв участь в організованому цькуванні Михайла Грушевського, «затаврувавши» відомого історика як буржуазного ворога соціалізму.[860] Незважаючи на всі ці спроби інтегруватися в режим, складне політичне минуле Річицького зробило його становище в Україні на початку 1930-х років непевним, і в листопаді 1933 року його заарештували як одного з учасників фіктивної «Української військової організації».[861]
Судовий процес над Річицьким у березні 1934 року зосередився на його нетривалій кар’єрі районного уповноваженого під час хлібозаготівель та зокрема на роботі з бригадою активістів з грудня 1932 до лютого 1933 року в селі Арбузинка сучасної Миколаївської області. Розслідування його діяльності протягом цих трьох місяців було надзвичайно ретельним, розписано на сотні сторінок і включало свідчення більш ніж сорока свідків подій. Річицького разом з іншими місцевими керівниками, перш за все з Іваном Кобзарем, секретарем районного комітету партії, звинуватили в контрреволюції, викривленні партійної лінії та навмисному застосуванні надмірного насильства, щоб викликати «невдоволення».
Насправді, документи показують, що Річицький, Кобзар та інші місцеві керівники поводилися так само, як і тисячі інших комуністів та представників влади на місцях. Річицького надіслали в Арбузинку саме тому, що в нього вже був досвід успішного проведення хлібозаготівель у Вінницькій області. Попередньо, ще в 1930 році, він брав участь у хлібозаготівлях в тогочасній AM СРР (одне з найперших місць, де було застосовано насильницькі методи вилучення зерна), за що отримав ордена. По прибутті на нове місце роботи він одразу почав зі створення бригади, котра б змусила мешканців Арбузинки виконати плани хлібозаготівель.
За словами одного селянина, його наміри стали зрозумілі в першу ж ніч. Річицький зібрав керівництво села в одній кімнаті, зачинив двері та «почав кричати, називав усіх колгоспників петлюрівцями», кричав, що «треба тиснути та бити, щоб хліб пішов». Коли хтось заперечив, то він знову закричав: «Ви знаєте, хто з вами розмовляє? З вами розмовляє член уряду, член ЦК ВКП(б), кандидат в Політбюро». Потім він взявся за створення спецбригад, які працювали інакше від усіх попередніх: «Щоб у тому господарстві, куди зайшла бригада, був капітальний ремонт, щоб не залишилося не лише грубок, але й даху».
До складу команди Річицького входили інформатори та співробітники ДПУ Як це зазвичай робили, до цієї групи включили також двох відомих місцевих злодіїв; цих людей міліція вибрала за відому в минулому жорстокість. Одного з них, Спиридона Величка, вигнали з місцевого колгоспу за чергову крадіжку у вересні 1932 року. Йому дозволили вступити до бригади, бо він погодився виказати приховане збіжжя інших колгоспників. Величко розумів що це quid pro quo, і в його випадку ця тактика спрацювала. «Під час голоду не позабули про мене...», — як він визнав у своєму свідченні. Іншими словами, він не голодував.
Через кілька тижнів після приїзду Річицького його команда в Арбузинці дещо змінила традиційні методи вилучення зерна. По-перше, це метод «спецпогреба», куди на два-три дні без хліба й води саджали людей, в господарствах яких не могли знайти хліба. Їх регулярно били, доки вони не виказували схованого зерна. По-друге, це публічне знущання, котре мало слугувати засторогою для інших: з селян знімали весь одяг та возили по вулицях у діжках — і це було взимку. Коли жоден з цих методів не спрацьовував, тоді команда Річицького вдавался до більш показового покарання. Після конфіскації усього майна, включаючи одяг, білизну, пательні та взуття — вони просто вщент розвалювали хати.
В їхньому арсеналі були й інші види тортур. Учасник подій описав на одному прикладі, як працювали методи Річицького: «Після того, як я розрив 4 ями в одного середняка, я привів його до сільради. Річицький став його бити та при цьому кричав: “Ти знаєш про те, сволота, що за приховування хліба тебе розстріляють?” Той йому відповів: “Мені все рівно, скоро усі здохнемо голодною смертю”». В іншому випадку кілька членів бригади облили керосином кота, підпалили його та кинули в камеру до арештованих, де перебувало 30 осіб, серед них жінки та діти. Один член бригади змушував арештованих жінок до сексу, обіцяючи звільнити їх від здачі хліба, та спробував кількох з них зґвалтувати.
860
Plokhy, Unmaking Imperial Russia, 269–70.
861
Усі матеріали щодо справи Річицького в кн. В. Васильєв та ін., упоряд.. Партійно-радянське керівництво УСРР під час Голодомору, 289–444, див. також “Документи архівів ВКП (б) та ДПУ УСРР про настрої і моделі поведінки партійно-радянських працівників в республіці, 1932–33 рр.”, З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ 1–2 (40–1) (2013), 392–400.