Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Проте багато селян таки погоджувалися допомагати в той чи інший спосіб і з різних причин. У багатьох не було вибору. Одна тринадцятирічна дівчина приєдналася до бригади зі шкільної лави; приїхали активісти й наказали піти з ними та допомагати шукати хліб. У неї навіть не було можливості попередити батьків, і цілий тиждень вона виконувала накази, шукала приховане зерно в іншому селі, поки батьки шукали зниклу дочку.[846]

Вона та подібні до неї учасники вважали, що в них не було вибору або ж вони були налякані, що відмова призведе до арешту чи навіть смерті. Серед тисяч довгострокових вироків українським партійцям того часу більшість стосувалася тих, хто не зміг забрати їжу в селян. Іноді вони робили це свідомо. З початком хлібозаготівель Балицький також розпочав «чистку» КП(б)У й керівники різних щаблів знали, що їх теж можуть заарештувати й навіть стратити. Судові процеси над членами партії висвітлювали в пресі. Імена заарештованих з’являлися в партійних бюлетенях, які надсилали в районні та сільські партійні організації.[847] Ніхто серед партійців не бажав собі такої долі.

Страх посилювали спогади про насильство в недавньому минулому. Майже все населення України було озлоблене постійними змінами влади. За винятком наймолодших, усі пам’ятали погроми й масові вбивства в роки Громадянської війни, котрі відбувалися лише 13 років тому. Усі також бачили жорстокість розкуркулення.[848] Багато хто вже відчув смак влади над сусідами, й вони знали, які переваги можна одержати від участі в діях бригад. Голова бригади Копелєва на прізвисько Бубир до революції був наймитом і «рано осиротів». Під час Громадянської війни Бубир приєднався до каральних загонів ЧОП, після 1921 року вступив до комсомолу й взяв активну участь в колективізації та розкуркуленні, виявляв неабияке задоволення від влади над односельцями. Матвій Гаврилюк, член КНС у селі Топорище, брав участь у хлібозаготівлях у 1921 році, «забираючи хліб у куркулів», як пізніше він свідчитиме, «організовував бідні селянські маси». Гаврилюк взяв активну участь у розкуркуленні та агітації під час колективізації, а також з особливою жорстокістю обшукував хати односельців під час голоду. Він чудово усвідомлював, що люди помруть від голоду, але не відчував жалю: «Я не мав нічого спільного з куркулями, і доказом цього є факт, що вони завжди були проти мене».[849]