Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Вона кивнула, притулилася до його плеча і за мить вже мирно посопувала.
— Господи… дай мені мудрості, аби все зробити правильно!
Він зітхнув і стулив на якусь мить очі. А коли розплющив, надворі уже світало. Сходило сонце.
Обцілував Лізу, нашепотів у вухо їй на прощання, вкрив безрозмірною селянською спідницею і став одягатися сам.
Біля млина уже порядкував Жезнік. Хитро глянув на Марка.
— Як спалося? — запитав тихо. — Не запитую, хто та панянка для Вас, бо й так усе зрозуміло. Учора, коли поплив за новинами до Марці, мало з човна не впав! А Марця мені: «То до вашого уповноваженого. Хоче негайно побачити. Мабуть, зв’язкова, тільки по-нашому ні бельмеса не розмовляє…».
— Зрозуміло, — кивнув Марко. — Добряче ж Ви ризикували, пане Жезнік.
— Ідіть з Богом… — відповів той. — У разі чого, я казатиму, що то моя далека родичка з-під Проскурова прибилася. Що сирітка та ще й німа.
— Дякую… — Марко подивився на Жезніка. — Готові будьте. За два дні вибиратимемось. Шидловських уже сповістили, тож справа тепер тільки за нами. Увечері постараюся прийти… А як ні — значить, у Волочиську справи затримали. Сьогодні Мальцев приїжджає. Я Лізу попередив, що можу не прийти. Тож не хвилюйтеся.
— Все буде добре… Ідіть з Богом, — підморгнув йому Жезнік. — Про панянку не турбуйтеся. Нагодуємо, обігріємо… В обиду не дамо.
* * *
— Оце, Валеріане, наша Марія Степанівна мені в дорогу приготувала, — Мальцев із хитрою посмішкою поставив на стіл перед Марком величенький вузлик. — Оце, значить, вареники із сиром. Мабуть, іще теплі. Отут голубці. А оце — пампухи з вишнями. А оце вишнева наливка цьогорічна. Нюхни, яка пахуча… Не знаю, коли і як ти нашу Марію спокусити встиг і для кого більше вона старалася, для мене чи для тебе, але як почула, що я до Волочиська їду і з тобою бачитимусь, то одразу засіла смажити-варити.
Марко усміхнувся.
— Ну, раз не знаєш, для кого більше, тоді разом і поснідаймо. Я ще макової росинки у роті не мав.
Поки Мальцев викладав Маруньчині гостинці на стіл, Марко дістав тарілки та виделки.
— У Кашина тут просто ресторація… — гмикнув Мальцев. — Повний комплект.
— Ну… Кашин знає, що робить, — Марко зняв із горщика дерев’яну накривку, поклав собі на тарілку вареників.
— Е-е-е, а комплект усе ж не повний. А до вареників де? Чого не наливаєш вишняку?
Марко розвів руками.
— Так ранок… Кури ще не пили.
— Давай склянки, вишняк ще нікому вранці не завадив, — проказав Мальцев. — А ти звідки верхи такий захеканий прибув? — поклав він і собі вареників на тарілку.
— Їздив тут до сусіднього села на вечорниці.
— На вечорниці, кажеш…
— Ну, так… Розважатися якось треба, бодай зрідка.
— А що Зоєчка? До душі не припала? Ти з нею наче уже був?
— Не люблю я після всіх, — проказав Швед, — із Зоєчкою…
— Ну… у тому є своя правда, — Мальцев дістав із планшета якусь тонку книжечку і розгорнув. Уважно пробігся очима по написаному. — Зачекай… Ось! — вказав пальцем. — Із Зоєчкою… зараз-зараз… хіба ще мій пес Сірко не був, — прочитав він із тієї книжечки.
— Що то у тебе? — поцікавився Марко і взяв із рук Мальцева ту книжечку.
«Краткий справочник колоритних малороссийских ругательств и афоризмов. Русскоязычному большевику в помощь. Для большего и ясного понимания культуры и нравов коренных жителей советской Украины».
— Що за дурня? — Марко з подивом подивився на Мальцева. — Де ти це взяв?
— Та в Кам’янці в одного розумаки придбав.
Марко прогортав кілька сторінок, пробіг очима і ледве зі стільця не впав:
Часть первая. Колоритные малороссийские ругательства.
Оные находятся у местного населения в употреблении с древности до сего дня и часто вызывают у приехавшего из Питера, Москвы или Рязани, например, в Проскуров, Дунаевцы либо Каменец-Подольский русскоязычного большевика полное недоумение. При личном общении с малороссами (то бишь жителями нынешней советской Украины) русскоязычные и вовсе попадают в ситуацию, скажем прямо, затруднительную.
Так как понять смысл этих колоритных ругательст без настоящего пособия не представляется возможным, они часто принимаются за культурное и благожелательное выражение внимания и расположения местных….
Существительные:
Шыбэнык — хулиган, непоседа («шибеныця» — виселица).
Лайно — говно.
Вылупок— виродок.