Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Обережно спробував підважити віко ближчої до себе скрині. Колись міцні залізні скоби проіржавіли наскрізь і вже не могли чинити спротив тому, хто надумає відчинити їх.
Марко рішуче підважив віко скрині, і воно упало, розламавшись на кілька частин. Старе дерево не витримало, проломилося під дією крейцмейселя, і з утвореної дірки просто на ноги Шведові посипалися монети.
По вінця наповнена золотом старовинна скриня видавалася витвором його уяви, сном, який зараз закінчиться і все повернеться як було, на свої місця…
Марко навіть ущипнув себе. Ні, захопливе видіння не зникало!
Золото! Справжнє золото, від карбоване цілі століття тому!
Марко відчув, як у його вухах лунко запульсувала кров, а чоло вкрилося краплями поту. Навіть долоні стали вологі й липкі.
Золото блищало тьмяно і звабливо.
Подібно до Едмона Дантеса, він занурив руки у золоті монети.
Сягнув пальцями аж до дна. Набрав повні пригорщі і розтиснув пальці.
Монети посипалися з рук золотим дощем…
Так ось як воно — відчути себе справжнім графом Монте-Кристо!
— Господи… дякую Тобі! Я знайшов! ЗНАЙШОВ! Якби ж Ліза могла зараз бути зі мною поряд! Могла побачити все це…
Марко жадібно ковтнув повітря, бо видалося, тут, у цій тісній печері, його раптом забракло. Спробував випрямитися — вперся головою у кам’яне склепіння.
Дантесом керувала помста. Прагнення справедливої помсти тим, хто зруйнував його життя. І він поклав власне життя, аби помститися своїм колишнім друзям: Данглару, Фернану, Кадрусу… Швед знову посміхнувся, пригадуючи, як читав «Графа Монте-Кристо» у батьковому садку, застеливши на траві стару ряднину, і уявляв себе героєм того роману.
А що керує ним сьогодні, як не бажання помститися за понівечену долю своєї країни? За пролиті ріки крові, за втрачених друзів і побратимів? За людей, які немудро, керуючись лише бажанням жити у спокої і ситості, втратили єдине, що насправді могло 6 їм ту ситість та спокій забезпечити — власну державу та її незалежність! Дали себе задурити совдепівською пропагандою, не розуміючи, що радянсько-московське рабство від попереднього, царсько-московського, нічим особливо не відрізняється, і той, хто жадає миру, мав би у першу чергу наготувати рушницю…
Поряд із першою стояла ще друга скриня з причиненим віком, яке виявилося міцнішим за перше.
Доклавши зусиль, Швед відчинив його і не стримав вигуку захоплення: там було коштовне каміння, перли, самоцвіти і знову золото…
«Року 1078-го у супроводі загону озброєних до зубів шотландських лицарів та монахів-бенедиктинців, яким вона всіляко протегувала у Шотландії, Маргарита відправила віз, наповнений скринями зі щирим золотом та усілякими дорогоцінностями….» — саме про це ці рядки…
Марко наповнив золотом другий мішок. Семенюк із Жезніком, поступово підтягуючи його вгору, благополучно витягнули безцінний вантаж на світ Божий.
— Там ще багато? — поцікавився Жезнік.
— Певно, буде ще зо два.
Марко витер долонею спітніле обличчя і взявся набирати новий мішок.
— Треба поспішати, скоро світатиме… Як Піскурівкою до млина пробиратимемося? — спитав Семенюк. — Аби яка роззява більшовицька нас не зауважила!
Визбиравши усе до останньої монети на землі, Марко ще раз присвітив. Ну, якщо і закотилася яка, то сюди, до криниці, ніхто ще довго не полізе, а отже, і таємниця ще довго залишатиметься нерозкритою…
Вдягнув на себе змайстроване Жезніком спорядження.
— Тягніть…
Нічна жива прохолода, змішана з пахощами літніх трав, обдала обличчя приємною свіжістю.
— Якби ви побачили те, що я бачив… Зомліти можна! — проказав тихо до Семенюка. — Оце так видиво!
Жезнік поплескав Марка по плечу.
— Всідайтеся, пане Подоляк. Світатиме скоро… Поспішати треба.
— Одне мене гризе… Що усі ці скарби з України вивезти доведеться, — зітхнув Швед. — А можна було б для людей побудувати українські школи, бібліотеки, відновити те, що постраждало під час боїв із більшовиками…
Семенюк прицмокнув до коней і рвучко повернувся до Марка.
— Якщо Ви не вивезете це золото і не витратите для української справи, то за Вас це зробить Мальцев, — проказав сердито. — Або ж більшовики тому раду дадуть і все піде в одну діру. Зараз не так бібліотеки й школи потрібні, як люди навчені та зброя, аби протистояти більшовицькій владі. Бо відчуває моє серце: ми з Жезніком ще недовго зможемо українську справу тут, на Збручі, підтримувати, скоро і нас притиснуть. Сам дивуюся, що допоки з нами панькаються.
Швед не знайшов що відповісти.