Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Такі відомості є і в інших місцях літопису. «Тако же и ти словѣне пришедше и сѣдоша по Днѣпру и нарекошася поляне, а друзии древляне, зане сѣдоша в лѣсѣх»[528]. У статті 885 р., де йдеться про підкорення Олегом радимичів, міститься така сентенція: «И бѣ обладая Олегъ поляны, и деревляны, и сѣверяны, и радимичи, а съ уличи и тѣверци имяше рать»[529].

Таким чином, у літопису значно більше свідчень про безпосереднє сусідство полян з древлянами і сіверянами, які цілком конкретно вказують на їх слов’янство. «А ще и поляне звахуся, но словеньскаа рѣчь бѣ. Полями же прозвани быши, зане в поли сѣдяху, а язык словенски единъ»[530].

Ще більш рішуче обійшовся О. Пріцак з хозарською даниною полян. Справді, якщо поляни були хозарами, то якось не логічно, щоб вони платили данину тим-таки хозарам. А коли так, то данини цієї зовсім не було; все це пізніше вигадав редактор «Повісті минулих літ». Ось тільки не пояснив О. Пріцак, навіщо слов’янину, нащадку давніх полян, знадобилося зводити на бідних хозар такий наклеп, а заразом виставляти в не дуже привабливому світлі своїх далеких предків. У всьому ж мав бути якийсь сенс.

Про хозарську данину полян у літопису згадується тричі: в недатованій частині «Повісті минулих літ» й у статтях під 859 та 862 рр. Проаналізуємо ці повідомлення з огляду на те, чи дають вони підстави для звинувачення літописця у вимислі.

Текст з недатованої частини. «По сихъ же лѣтѣхъ по смерти братьѣ сея (Кия, Щека і Хорива. — П. Т.) быша обидимы древлями и инѣми околними. И наидоша я козарѣ, сѣдящая на горах сихъ в лѣсѣхъ, и рѣша козари: «Платите намъ дань». Съдумавше же поляне и вдаша от дыма мечь, и несоша козари ко князю своєму и къ старѣйшинымъ своимъ»[531]. Старійшини побачили в цій данині лихе знамення, яке вказувало на те, що прийде час і не поляни хозарам, а навпаки, хозари полянам платитимуть данину. Так воно й сталося, підсумував статтю літописець.

Звичайно вступ до «Повісті минулих літ» пов’язується з іменем Нестора. Безперечно, він був причетним до його написання, але не як літописець-творець, а як упорядник і редактор записів своїх попередників. Розповідь про хозарську данину полян з’явилася значно раніше від літописної діяльності Нестора. Про це свідчить закінчення цитованого вище повідомлення: «Тако и си владѣша, а послѣже самѣми владѣють; яко же и бысть: володѣють бо козары руський князи и до днешнего дне»[532].

Звичайно ж, «днешний день» — це не кінець XI — початок XII ст. Втративши свої позиції на Волзі під ударами дружин Святослава і Володимира, хозари швидко щезають зі сторінок історії не тільки як політичне об’єднання, але і як народ. На зміну їм прийшли печеніги, а згодом і половці, котрі остаточно асимілювали хозар[533]. З половцями Русь вела напружену боротьбу, але не можна сказати, що руські князі володіли ними. Навіть якщо йдеться про хозар тмутараканських, то і в цьому випадку вислів «володають» не міг відноситися до часів Нестора, які слід розглядати швидше як занепад влади Русі над далекою Тмутараканню. Цілком можливо, що запис цей з’явився у 60-і роки XI ст. і належить ченцю Печорського монастиря Никону, котрий деякий час жив у Тмутаракані. Втім, не виключена і більш рання його поява (наприклад, часи Мстислава Тмутараканського і Ярослава Мудрого).