Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Уважне й неупереджене прочитання літопису, навіть у виправленому літописцем Мстислава Володимировича вигляді, не дає підстав вбачати у назві «Русь» щось чуже східним слов’янам, привнесене в їхнє життя тільки у IX—X ст. Навпаки, той факт, що назва ця швидко поширилась на весь східнослов’янський світ, вказує на давні традиції його побутування в цьому середовищі.
Але незалежно від походження, у період східнослов’янської політичної та етнокультурної консолідації назва «Русь» була тотожна назві «слов’яни». Щоб переконатися у цьому, досить простежити, в якому розумінні літопис вживає вислови «Руські гради», «ми від роду руського», «Русин» та ін. Безперечно, що вже у IX— X ст. колишні міжплемінні східнослов’янські союзи — поляни, древляни, сіверяни, кривичі, волиняни, дреговичі, уличі, дуліби, словени та інші — утворили велику етнічну спільноту — народність, яка одержала назву «роду Руського», «Русі».
Глава 2
Русь і хозари
Досліджуючи проблему походження Русі, професор О. Пріцак дійшов оригінального висновку, що ідеї державності не виникають спонтанно, а переносяться з одного регіону в інший, їх носіями і засновниками держав є купці та воїни, що найраніше виокремились у професійні групи населення[525]. З наступного розвитку думки бачимо, що у Францію чи Німеччину, а також Хозарію ідея державності все ж не була привнесена, а народилася там спонтанно. А ось у середовище східних слов’ян була привнесена та ще й одразу з двох сторін, із заходу та сходу. Якесь торговельне об’єднання «Русь», що виникло десь у Галії, спрямувало свої інтереси на схід. У цей же час (близько середини VII ст.) аналогічне об’єднання східних купців спрямувало свої інтереси на захід. Два потоки зіткнулись на Волзі і спільними зусиллями створили Давньоруську державу. Спочатку вона складалася з двох частин: північної, де господарями становища були венедські та готські клани, і південної, де панували авари, болгари, хозари.
А де ж слов’яни? їх нібито й зовсім не було. Були поляни, але вони виявляється не слов’яни, а хозари. У праці, присвяченій публікації так званого київського листа X ст., О. Пріцак відвів значне місце доказам ідентичності полян і хозар[526].
На цю оригінальну думку навів історика зміст київського листа, написаного хозарським євреєм, що містив кілька хозарських імен та назв.
Здавалося б, звичайна річ. У хозарсько-єврейському документі, написаному в Києві на початку X ст., є хозарські імена. Дотримуючись нормальної дослідницької логіки, можна зробити висновок, що Київ у цей час підтримував стосунки з Хозарією і в ньому проживали вихідці з неї. Але в такому твердженні немає нічого оригінального. До нього можна прийти і без щойно відкритого документа. Хоча б, скажімо, на підставі свідчень «Повісті минулих літ», яка повідомляє про київське урочище «Козаре» (місцевість, де проживали східні купці). В уявленні ж О. Пріцака, хозарські імена вказують на те, що Київ був хозарським містом, збудованим не раніше першої половини IX ст. на західному кордоні Хозарії, що проходив по Дніпру. Шляхом етимологічних пошуків він намагається показати, що назва «Київ» походить від власного імені «Куя», яке носив хозарський «вацир». Він же збудував фортецю в районі Берестово і розмістив там оногурський гарнізон. Урочище «Угорське» О. Пріцак виводить від старої форми «огрин» (оногур), що відповідає імені добре відомого кочового народу «оногур».
Чи підкріплюються ці філологічні побудови археологічними матеріалами? Адже коли б ця версія хозарського Києва була вірною, тоді ми мали б чекати від його археологічних розкопок виявлення таких матеріалів, які знайдені в Саркелі, Ітилі, інших хозарських центрах. О. Пріцак археології не торкається зовсім. А жаль. Коли б він звернувся до даних археологічного вивчення Києва, то побачив би, що його матеріальна культура характеризується місцевою слов’янською самобутністю. Речі хозарського кола (так званої салтово-маяцької культури) в Києві трапляються в поодиноких екземплярах і навряд чи складають мізерну долю відсотка загальної кількості знахідок. Не витримує випробування археологією і твердження про побудову Києва не раніше першої половини IX ст. Матеріали, що свідчать про розвиток на київських горах важливого адміністративно-політичного і культурного центру полянського союзу племен, датуються VI—VIII ст.
525
Pritsak О. The origin of Rus. Vol. 1: Old Skandinavian Sources other than the Sages. — Cambridge (Mass.), 1981. — P. 14.
526
Golb N., Pritsak О. The Khasarian Hebrew Documents of the Tenth Century. — Ithaka; London, 1982.