Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Однак зараз ситуація відрізнялася від попередніх кампаній. Виконавців було більше. 11 листопада 1932 року ЦК КП(б)У закликав до створення щонайменше 1 100 бригад активістів до 1 грудня — тобто за три тижні. Це було першою з низки спроб збільшити кількість людей, які братимуть участь у творенні політики голоду на місцях. Згодом знадобилося більше дійових осіб не тільки для збирання продовольства, а й для охорони полів та врожаю від селян, що потерпали від голоду, для охорони залізничних станцій та кордону і, врешті-решт, для поховання мертвих.[823]
Порівняно з 1930 роком перед активістами поставили інше завдання. Нові бригади не проводили реформу сільського господарства, і навіть не приховували, що насправді роблять: вони забирали їжу в родин, котрі голодували, а також усі цінні речі, які можна було обміняти на їжу, а в деяких випадках й знаряддя для приготування їжі. Зважаючи на ці чинники, варто зазначити, що особи, котрі входили до складу бригад, та мотивація їхніх дій заслуговують докладного розгляду.
Як і в минулому, до складу бригад часто включали одну-дві немісцеві людини, яких було надіслано з міста або навіть з іншої республіки. Багато з цих «чужих» були колишніми двадцятип’ятитисячниками, адже третина з них залишилася після 1930 року в колгоспах, МТС або в місцевому партійному керівництві.[824] Однак зараз нових містян надсилали в українське село навмисно з-поза меж республіки. У грудні 1932 року Каганович відвідав Вознесенськ на півдні України, де повідомив групі партійців, що вони були недостатньо твердими: «Є український вислів “крути-крути, але не перекручуй”. Так вони взагалі вирішили не крутити». Завдання, пояснив він, полягає в тому, щоб створити таку паніку на селі, при якій «селяни самі розкриють свої ями».[825]
Того ж місяця Каганович надіслав телеграму Сталіну, в якій поскаржився на «ненадійність» українських активістів з хлібозаготівлі та попросив помочі в росіян з Російської республіки. Через місяць наказ було виконано.[826] Один з колишніх активістів у селі Круподеренці згадав, як уперше побачив «молодих чоловіків, що говорили російською». Йому повідомили, що їх надіслали, бо «влада не довіряла місцевим партійцям у цій справі».[827]
Деякі з надісланих активістів були «іноземцями», але в іншому значенні цього слова. Незважаючи на те, що вони були партійцями, студентами, вчителями з українських міст, як і під час колективізації вони здавались селянам цілковитими чужинцями. Дехто з них насправді вже побував на селі в період створення колгоспів, але переважна більшість вперше приїхала на село в 1932 і 1933 роках, не знаючи, на що сподіватися. Харківських студентів на «добровільних» засадах відправляли допомагати хлібозаготівельній кампанії взимку 1933-го, і вони зіткнулися з жахливими реаліями. «Ти маєш такий вигляд, ніби побачив привидів», — звернувся студент Віктор Кравченко до свого друга, котрий щойно повернувся із села під Полтавою. «Таки бачив», — відвівши погляд, відповів чоловік.[828]
Незабаром Кравченко особисто поїхав на село — як пояснювали партійні керівники, сільська влада потребувала «залізної підтримки більшовиків», але він швидко усвідомив різницю між пропагандою й реальністю. «Куркулі» не були заможними, вони голодували. Село не було багатим — воно було пустирищем: «Чимало реманенту та сільськогосподарської техніки, за якою колись господарі доглядали як за скарбом, тепер брудні, поламані і поржавілі були розкидані просто неба. Виснажені корови та коні, брудні від гною, тинялися по колгоспному подвір’ю. Кури, гуси та качки порпалися в необмолоченому зерні».[829]
Проте тоді Кравченко не протестував. Він пояснить пізніше, що як й інші двадцятип’ятитисячники до нього, він навмисне дозволив собі піддатися цій формі інтелектуальної сліпоти. Від імені багатьох Кравченко так описав цей процес: «Щоб уберегти себе від психологічної агонії, ти маскуєш неприємну правду, заплющуючи очі й розум. Ти робиш панічні вибачення та струшуєш знання словами про перебільшення та істерію».[830] Мова пропаганди також допомогла в приховуванні реальності:
Ми, комуністи, між собою уникали цієї теми; або говорили про неї загальними фразами з партійної термінології. Ми говорили про «хлібний фронт», «куркульську загрозу», «соціалізм на селі» та «класову боротьбу». Щоб вижити самим, ми повинні були замаскувати реальність словами.[831]
823
Тамара Демченко, “Свідчення про Голодомор як джерело вивчення феномену сталінських активістів”, Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць, том 19, № 2 (2010), 71–81.
824
Viola, The Best Sons of the Fatherland, 206–9.
825
РДАСПІ, 81/3/215 (1932), 1–24, в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 504–5.
826
Mattingly, “Idle, Drunk, and Good-for-Nothing”.
827
Testimony of Maria N., in U.S. Congress, Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: First Interim Report, 152–4.
828
Victor Kravchenko, I Chose Freedom: The Personal and Political Life of a Soviet Official, trans. Rhett R. Ludwikowski (London: Robert Hale, 1946), 75.
829
Kravchenko, I Chose Freedom, 92.
830
Kravchenko, I Chose Freedom, 91.
831
Kravchenko, I Chose Freedom, 63, 74.