Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Ібн Хордадбех відзначив, що, за твердженням русів, вони християни. Свідчення на користь цього міститься у «Житії Стефана Сурозького», де розповідається про похід «новгородського» князя Бравліна на початку IX ст. у Крим, взяття міста Сурожа і хрещення там князя русів. Не виключено, що разом з Бравліном прийняла хрещення і його дружина. Похід русів у Крим дослідники датують кінцем VІІI — початком IX ст.[521]. Він, як і всі наступні походи, передусім мав на меті утвердження Русі на чорноморських економічних ринках і подолання опору імперії. Наскільки успішними були ці ранні воєнні експедиції видно з того, що «Румійське море» стало називатись «Руським». «А Днѣпръ втечеть в Понетьское море треми жереламъ, еже море словеть Руское»[522].

Рис. 2. Слов’янські скроневі кільця (рис. П. Л. Корнієнка за В. В. Сєдовим).

Серед аргументів, використовуваних для доведення північного походження назви «Русь», незмінно присутнє свідчення Бертинської хроніки єпископа Пруденція 838—839 рр. про посольство русів. Прибувши в Константинополь до імператора Феофіла, посли відрекомендувались представниками народу Рос (Rhos), посланими від хакана (Chacanus) «заради дружби». Однак у столиці Франкського королівства Інгельгеймі несподівано з’ясувалось, що вони власне не руси, а шведи (свеони). Багатьом це зізнання послів здається незаперечним аргументом на користь північного походження назви «русь», насправді ж висновок тут може бути швидше протилежний. Уточнення послів варте уваги. Тотожність варягів і русів заперечена самими варягами. Останні не були русами, але перебували у них на службі, й у даному разі цілком справедливо вбачали себе їх представниками. Шведи будуть входити до складу посольств русів у Константинополі пізніше, наприклад, за Олега та Ігоря, але їх етнічне походження не може прямо пов’язуватися з державою, яку вони представляли.

Останнім часом деякі дослідники у питанні про походження назви «Русь» знову повернулися до старого філологічного погляду, що пов’язував її етимологію з фінським «Ruotsi» із значенням «Швеція»[523]. Але, крім деякого співзвуччя, у цих словах мало спільного. Видатний польський історик X. Ловмянський, якому належить найбільш ґрунтовне і повне дослідження цього питання, вважав, що лінгвісти, котрі виводили слово «Русь» з «Ruotsi», перевищили межі своїх дослідницьких можливостей. Обидві назви могли розвиватися водночас незалежно одна від одної. Назва «Русь», згідно з думкою вченого, первісно мала географічний зміст і здавна означала територію Середнього Подніпров’я. В процесі утворення тут держави вона стала її назвою, а пізніше, очевидно, набула також етнічного та соціального значення[524].