Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:

У книзі «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Премія Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, 2017, Премія Лайонела Гелбера, Премія Даффа Купера, 2018) Енн Епплбом висвітлює історію Голоду 1932–1933 років та події, що цьому передували. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців авторка доводить, що штучний голод в радянській Україні та репресії проти української інтелігенції на початку 1930-х стали складовими єдиного наміру Сталіна та його поплічників. Більшовицькі лідери добре пам’ятали, як майже втратили Україну в 1917–1920 роках. Коли з масовими виступами українських селян проти колективізації ця загроза виникла знову, комуністична влада вдалася до політики творення голоду, яка забрала життя майже чотирьох мільйонів людей. Проте, як зазначає Епплбом, в історичній перспективі Сталін програв війну проти України, котра врешті виборола незалежність. І хоча «Червоний голод» написано не у відповідь на сучасні події, розуміння причин, механізму та наслідків Голодомору можуть багато чого прояснити в нинішніх українсько-російських відносинах і трактуваннях спільного радянського минулого.
1 ... 113 114 115 116 117 118 119 120 121 ... 191
Перейти на страницу:

Для того, щоб селяни не «крали» на полях, бригадири посилали об’їждчиків на конях — зазвичай односельців, які за плату або їжу погоджувалися допомагати — стерегти поля, облаштовувати на полях вишки, з яких було краще видно усіх, хто заходив на поле. Озброєні охоронці — знову ж таки, багато з них були селянами — стерегли комори та зерносховища. Тепер, коли залишилося мало продовольства, Закон від 7 серпня набув особливого значення. Пізньої осені 1932 року «ми виживали з колосків, які знаходили у полі після жнив, — згадувала жінка з Полтавської області. — Але таке збирання було заборонене, і нас ганяли та били батогами об’їжчики».[811] Людей карали за крадіжку замерзлих буряків, зерна, що проросло, і навіть за споживання пшениці на власних ділянках.[812] Біля кагатів буряків поруч із цукровим заводом в Київській області лежали скривавлені тіла селян — як застереження проти спроб вкрасти.[813]

Для порятунку родини від голоду деякі селяни посилали в поле малих дітей, щоб ті збирали колоски, котрі залишилися в полі після жнив, сподіваючись, що дітей не каратимуть так само як дорослих. Костянтин Мочульський, якому під час голоду було вісім років, згадував: «Ми бігали до колгоспу збирати колоски на стерні. Об’їжчики за нами, дітьми, на конях, сікли спини батогами. Але мені вдалося назбирати десять кілограм зерна».[814] Однак не всім таланило втекти. Одній дівчинці в Харківській області вдалося назбирати колосків, але по дорозі додому її схопили три комсомольці. Вони забрали колоски, а її побили «так сильно, що синці на плечах і ногах довго не сходили».[815] Їй ще пощастило: інший свідок голоду запам’ятав, як об’їжчик вбив дівчинку на площі за кілька минулорічних картоплин, які вона знайшла на полі.[816]

Володіння їжею та її приготування, навіть наявність жорен викликали підозру. У Черкаській області активісти потрощили всі жорна в селі Тимошівка. Селяни підсумували, що це було зроблено з метою, «щоб не було, де розтерти жменю збіжжя, якщо десь зосталось».[817] Розбили жорна й в іншому селі на Черкащині — Старі Бабани. Селяни вважали, що їхні жорна знищили, щоб отримати від них більше грошей, адже тепер вони мали молоти зерно на колгоспному млині та сплачувати мірчук.[818]

З плином часу вже викликали підозру ті, хто ще залишалися живими: якщо родина ще не померла від голоду, то в них є їжа. Але ж вони ж мали віддати продовольство під час обшуків, отже, це — «куркулі», петлюрівці, польські шпигуни, вороги. Активісти, що проводили обшук у хаті Марка Лещенка з Черкаської області, питалися: «Чому з твоєї родини до сих пір ніхто не помер?»[819] Члени бригади під час обшуку стріхи в хаті Григорія Мороза на Сумщині все не могли заспокоїтися, бо нічого не знайшли, й вимагали його признатися: «Ну чим ти живеш?»[820] З кожним днем вимоги ставали лютішими, а мова грубішою: «Чому ви ще не зникли? Чому досі не померли? Чому ви ще живі?»[821]

Роки та десятиліття по тому, люди, що вижили, по-різному описували чоловіків і небагатьох жінок, які забирали в них їжу і знали, що селяни голодуватимуть. В усній історії ці групи виконавців називають «активістами», «комсомольцями», «заготівельниками», «вбивцями»; а також «залізними бригадами», «червоними командами», «червоною мітлою», що вимела все із села. Інколи їх називали комнезамами за назвою комітетів незаможних селян, створених у 1920 році, адже деякі виконавці були ветеранами цих організацій. Також називали «буксирами», тому що вони як буксирні бригади мали витягувати село з «прориву» у виконанні хлібозаготівельних планів. Інколи їх запам’ятали просто як «росіян», «чужинців» або «євреїв».[822]

Насправді восени 1932 року та зимою 1933 бригади майже завжди складалися з представників різних організацій. Як і в 1930 році, вони часто залучали місцевих партійців та урядовців, комсомольців, державних службовців, ДПУ Такий склад був невипадковим. Якщо всі інституції на селі будуть задіяні, тоді всі нестимуть відповідальність за результати. Часто в них був досвід участі в попередніх хлібозаготівельних кампаніях або вони були активістами проведення колективізації, або членами КНС, інколи аж з 1920 року.

вернуться

811

Testimony Ivan J. Danylenko, in U.S. Congress, Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: First Interim Report, 77.

вернуться

812

Свідчення Григорія Антоновича Гаращенка, в кн. Борисенко, упоряд., Свіча пам’яті, 178–9.

вернуться

813

Testimony Anna Pylypiuk, in U.S. Congress, Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: First Interim Report, 111–12.

вернуться

814

Kostiantyn Mochul’s’kyi, “I Was Eight Years Old”, переклад Марти Олійник для Науково-освітнього консорціуму вивчення Голодомору в Торонто, в кн. Костянтин Мочульський, “Мені було вісім літ”, Кримська світлиця 12 (Сімферополь, 21 березня 2003), 6.

вернуться

815

Testimony Anastasiia Kh., in U.S. Congress, Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: First Interim Report, 158.

вернуться

816

Свідчення Варвари Свиридівни Мороз, в кн. А. В. Карась, упоряд., Свідчення очевидців про голод 1930–40-х років на Сіверщині, 51.

вернуться

817

Свідчення Гната Федоровича Миронюка, в кн. Національна книга пам’яті жертв Голодомору, Ющенко, ред., Український інститут національної пам’яті, 64.

вернуться

818

Свідчення Івана Тарасюка, в кн. Веселова, Нікілєв, упоряд., Пам’ять народу, том 2, 656.

вернуться

819

Свідчення Михайла Олександровича Балановського, Пам’ять народу, том 1, 95–9.

вернуться

820

Свідчення Григорія Мороза, в кн. Національна книга пам’яті жертв Голодомору, Ющенко, ред., Український інститут національної пам’яті, 74–5.

вернуться

821

Свідчення Анни Андріївни Таланчук, в кн. Мицик, упоряд., Український голокост, том 2, 184.

вернуться

822

Боряк, 1933, 682–4.

1 ... 113 114 115 116 117 118 119 120 121 ... 191
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)