Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Історики, котрі обстоюють теорію північного походження назви «Русь», апелюють до авторитету «Повісті минулих літ». Звичайно вони цитують таке місце: «И бѣша у него (Олега. — П. Т.) варязи и словѣни и прочии прозвашася Русью»[499]. Та при цьому чомусь забувають відзначити, що дивне обернення північних пришельців на русів відбувається лише після того, як вони з’являються в Києві. До цього літопис іменує їх варягами, чуддю, словенами та ін. Виникає тут і ще одне питання. Якщо назва «Русь» уже в XI ст. завдяки тісним «слов’яно-фіно-скандинавським контактам могла з’явитися лише в середовищі цього змішаного населення», як стверджують деякі дослідники[500], то чому Олег проголосив «матерью городам руским» не якесь північне місто, скажімо Ладогу чи Новгород, що знаходився в центрі цієї північної Русі, а Київ, розташований від неї за тисячу кілометрів? І як могло статися, що писемні джерела ніде не відбили назву «Русь» стосовно північноруського населення?

Літописець і пізніше добре відрізнятиме русь від варягів і навіть слов’ян. 1015 р. Ярослав виступив з Новгорода на Київ з тисячею варягів та іншими воями. Святополк вийшов йому назустріч «пристрои бещисла вой, Русь и печенѣгъ»[501]. Після утвердження на київському столі вже Ярослав стає володарем руської дружини. Для походу проти Святополка і Болеслава Польського «Ярославъ же, совокупивъ Русь, и варяги и словѣнѣ»[502].

Ще більше показові у цьому плані свідчення давньоруських літописів ХІІ—ХІІІ ст. У них поняття «Русь» або «Руська земля» виступають у двох значеннях — широкому, яке стосувалось усіх східнослов’янських земель, що входили до складу Давньоруської держави, і вузькому, що стосувалося лише південної частини цих земель, тобто Київщини, Чернігівщини, Переяславщини.

Так, Юрій Довгорукий виступив з військом з Ростово-Суздальської землі «в Русь», тобто в Київ. Ізяслав Мстиславич, змушений залишити Київ, пішов з «Руської землі» на Волинь, а потім знову повернувся в «Руську землю»[503]. Передаючи 1148 р. сину Юрія Довгорукого Ростиславу місто Божське, Ізяслав Мстиславич ставить йому таку умову: «А ты постерези землѣ Руской оттолѣ»[504]. Вигнаний за невиконання умов угоди, Ростислав Юрійович іде в Суздаль і говорить батькові: «Слышалъ есмь, оже хощеть тебя вся Руская земля»[505]. Юрій Довгорукий, ображений за себе і свого сина, вигукнув: «Тако ли мнѣ части нѣту в Руской земли, и моимъ дѣтемъ?»[506].