Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
А тут, на Збручі, у радянської влади наче руки не доходили зібрати усю ту куркульню гуртом і розстріляти… Панькаються із ними, наче бояться чогось…
Карбанов чекав, що скоро все зміниться. Може, й мінялося, та не для нього. Вдома так само не було чого їсти. Найматися працювати у таких, як Жезнік, вважав для себе ганебним. Власне, радянська влада принесла усім рівноправ’я. Немає тепер пана і наймита!
Ото й вирішив, що казенна служба у прикордонному загоні — найкраще для такого, як він. Прийняли одразу, побачивши його ідейність та готовність нещадно боротися із контрою.
Та голодне безталанне дитинство й вічне бідування залишило слід на його натурі: Карбанов назавжди зненавидів тих, у кого, як йому видавалося в роки голодного дитинства, щодня був товстий та масний шматок на столі.
Однак тепер Карбанов більше не зашмарканий бідака-хлопчина, син пияка з москальським прізвищем, а нова влада! Радянська влада, і ті, хто зневажав його, тепер гірко пошкодують!
Провести звичайну логічну послідовність та усвідомити, що той самий Жезнік не просто млин тримає та панує у ньому, а фактично живе з усією родиною на тому млині та круглий рік важко працює, у Карбанова не вистачало розуму.
Тепер, коли заступив на службу, у нього був худий солдатський пайок, однострій та зброя, тож у власних очах Карбанов собі видавався майже всемогутнім і не міг дочекатися миті, коли дадуть наказ і він гнатиме отаких, як Жезнік, у самому спідньому до каменоломні на розстріл.
Із захопленням розповідав, як у сусідній губернії тиснули куркулів та всіляких петлюрівських недобитків. Відчував невимовну лють і завзяття, а ще у його уяві все виглядало так, наче, розстрілявши млинаря Жезніка та подібних до нього, поділивши їхнє майно порівну між тими, хто ніколи нічого не мав, як його батько-пияк, він, Васька Карбанов, нарешті встановить обіцяну революцією більшовицьку правду, справедливість і рівноправ’я. Бодай тут, на Волочищині. Бо якщо майно оцих куркулів поділити між біднотою, то буде не в одного через верх, а в усіх потроху. І тоді кожен щось матиме!
Як ділитиме Жезніків млин і реманент на ньому, Васька навіть не уявляв, але сподівався, що старші товариші по службі, такі як Порфирій Кашин та оцей новий уповноважений, точно знають, як це зробити, аби на обійсті Карбанових з’явилося бодай щось.
— Обв’язуйте! — гукнув до хлопців, простягаючи кінець конопляної мотузки — міцної, добротної, яку ледве удвох із товаришем по службі притягнули. — Навіть мотузка у цього куркуля — і та нова… — проказав зі злістю. — Звідки узяв, сучий син…
— Ти, Карбанов, чи як тебе, чого розкомандувався? — проказав за спиною Марко, підходячи ближче. — Хіба наказ спускатися до колодязя був? Чи я тебе старшим призначав?
— Винен… Хотів як краще, товаришу уповноважений, — Карбанов похнюпився, поволі змотав мотузку, яку вже намірявся закріпити навколо пояса. Нарвався уже вдруге…
— Я сам полізу, — безапеляційно проказав Швед. — Там внизу можуть бути отруйні гази. Второпали? Ризикувати вашими життями я не можу. Якщо шарпну за мотузку, негайно витягуйте.
Солдати переглянулися поміж собою. Думали, в уповноваженого кишка затонка, пошле у криницю на розвідку того ж Карбанова-балакала, щоб провчити, чи ще кого… Аж ні! Полізе сам!
Марко, закріпивши мотузку надійним вузлом, шарпнув, перевірив — наче добре. Сів на край криниці, звісивши ноги у її темний похмурий отвір. У руці — гасова лампа. За поясом — дерев’яна тичка.
— Повільно спускайте… Чули?
І вже за якусь мить завис у тому кам’яному мішку, як Йона у череві кита, між небом і дном криниці, однією рукою притримуючи лампу, іншою відштовхуючись від її кам’яної стіни.
Мотузка натягнулася, боляче стиснувши поперек. Врізалася у тіло, аж дихання забракло. Потім злегка ослабла…
— Як Ви там, товаришу уповноважений? — почулося згори.
— Спускай, не балакай!
З кожним порухом ставало прохолодніше і прохолодніше, як у льодовні.
Відштовхуючись ногами і однією рукою, Марко поступово оглядав стіни колодязя. Нічого незвичного. Старе, почорніле від віку й вологи каміння. Підняв голову, глянув угору — над ним прозорим сяючим колом світився клапоть неба.
Повітря, тепле і свіже, швидко змінилося болотним сопухом.
Усяке може бути… і там, на глибині, справді можуть виявитися отруйні гази. А якщо він не встигне шарпнути мотузку? Або її не вистачить до самого дна? Але насправді зараз він мусить думати не про це…
Шукай, Марку, шукай! Думай!
Більше варіантів у тебе немає ніяких!
Або скарби тут, у цій криниці, або… іншого сховку ти не знаєш. Зрештою, хіба ті слова з псалма про джерела, хіба вони не мусять відповідати дійсності? Хіба з такими речами люди раніше жартували?