Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— І що ж? — поцікавився Марко.
— Схоже, це рядок Давидового псалма. У християнській Біблії — вісімдесят третього. Ось що тут написано:
«Ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом…»
Швед здивовано подивився на Гольденберга.
— Чинять її джерелом… — повторив він. — Ви впевнені?
— Так, — кивнув ювелір. — Я добре знаю латину.
— Покажіть…
Марко і собі подивився крізь збільшувальне скло на ребро печатки — аж у очах зарябіло. Однак людині із добрим зором можна було розібрати латинські літери і скласти з них зрозумілі слова…
— Отже, «ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом», — замислено повторив Марко.
— Саме так, товаришу уповноважений.
Гольденберг полегшено видихнув, намагаючись вгадати за виразом обличчя депеушника, що стояв біля нього, наскільки цінною та потрібною була для нього ця інформація. Якова Самуїловича не полишала надія, що, можливо, не все так погано і йому завдяки власному життєвому досвіду, знанню людської натури і прихованим цінностям, які він зуміє використати як хабар, таки вдасться уникнути справжньої біди.
Депеушник підвівся.
— Перепрошую, юначе… Але Ви нічого мені не відповіли… — проказав Гольденберг до Марка. — То яке рішення Ви приймете стосовно мого питання?
— Мацкевич! — гукнув Швед до чергового. — Сюди, бігом!
Солдат прочинив двері, увійшов до кабінету.
— Товариша Гольденберга помістити до окремої кімнати, нагодувати і нехай поки відпочиває. Зрозумів?
— Так точно, товаришу уповноважений.
— Тобто? — надягаючи на носа пенсне, здивовано вимовив Гольденберг. — А наша розмова? Ми ж іще з Вами не договорили…
— Відпочивайте, товаришу Гольденберг. Те, що Ви готові співпрацювати з радянською владою — прекрасно. Увечері договоримо, — кинув йому Марко, ховаючи печатку назад собі до кишені.
* * *
Часу обмаль. Скористатися тим, що Кашин у від’їзді, було б вельми розумно. Скільки він там ще у Проскурові пробуде? День, може, два — Марко точно не знав.
Однак за ці дні він мав щось вирішити із Гольденбергом. Старого можна було відпустити, забезпечивши відповідними документами. Нехай їде з Богом разом зі своїми скарбами. Звичайно, ті, що вже описані і виявлені при затриманні, йому не повернеш. Але ті, які він намагався всучити йому у якості хабара…
Увечері, коли повернеться з Тарноруди, допоможе старому. Хто знає, можливо, колись доля ще зведе його із цим ювеліром по той бік Збруча… Чому б не допомогти людині врятувати своє життя? Євреї — благословенний народ, хоч і розіп’яли свого Месію. Та то їхня особиста справа між ними і Богом. «Їх не можна ображати! — не раз повторювала вельми набожна бабця Гелена, що замість костелу часом ходила до біблейників. — Хто жидів ображає, тому Бог за супротивника стане, — так сказано у Святому Писанні».
Марко усміхнувся.
Одного — Шварцбарда — він точно образив, коли там, у Парижі, на розі вулиці Расіна і бульвару Сан-Мішель, ледь не забив його до смерті. Але то було не просто так. То найменше, що він міг зробити за смерть керманича УНР.
А Вальтер Кривицький, він же Гінзбург?
Та ні Шльома Шварцбард, ні Гінзбург ніколи не були безневинними ягнятами. Більшовицькі агенти, євреї, що порушили Божі заповіді — не свідчи неправдиво та не убий!
А скільки разів їх порушував сам Марко?.. Скільки разів узагалі він порушував Божі установи на тій першій своїй війні і потім, під Крутами? А після того?
Як і коли відмитися від тієї крові? Нехай то були зрадники, вороги й кати його народу. Якби не він їх, то вони б його. Але все ж то були люди. Божі творіння! Якими молитвами йому, людині, що обрала для себе такий життєвий шлях, відмолити ці гріхи?
Марко кермував, дивлячись наче крізь дорогу.
Ніякими корунками до Божого милосердя то не відмолиш, якщо не віриш, що Бог тебе любить і уже за все заплатив.
Гм… і не сподівався, що зустріч із ювеліром Гольденбергом раптом викличе у нього такі роздуми і спонукатиме до каяття.
— Господи… прости мені. Прости. Я не обирав ні місця, ні часу, ні меж свого життя. Але за все, що вчинив не відповідно до Твого слова, прости мені! — шепотів, поки мчав до Тарноруди.
Там, спустившись до центральної площі, скермував далі, до млина. До Жезніка.
* * *
Йосип Жезнік замислено поплескав долонями по фартуху, забіленому борошном.
— Що там у тому кінці Тарноруди, на північний схід? — подивився у вказаному Марком напрямку. — А що там?.. Піскурівка там. Що ж іще?