Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— І що там є? — поцікавився Марко. — Може, якісь давні підвали, може, церква якась була… Щось старовинне. Маєте знати, пане Йосип.
— Та ні… нічого такого, — відповів Жезнік. — Нічого такого. Нічого навіть на думку не спадає. Хати там, звичайні людські хати. Завжди хати були.
Тепер уже Марко замислено підпер голову руками.
— Я був там кілька разів. Туди вказує компас, пане Жезнік, розумієте? Так, сьогодні там немає нічого… кілька звичайних сільських хат. Де ж той сховок може бути?
— Що я Вам скажу… — Йосип Жезнік присів поруч із Марком. — Навіть не знаю… Піскурівка віддалена від основної частини містечка. Там нічого особливого ніколи і не було… Нічого… — повторив він, — якщо не рахувати старої криниці.
— Криниці? — Марко підвів очі на Жезніка.
— Так, криниці, — кивнув той.
— Значить, там є криниця? — перепитав Марко.
— Так… і вона дуже давня. У нас її називають «турецькою», — мовляв, турки викопали ще за часів свого панування, — продовжував млинар. — Та я Вам скажу: неправда то. Ніякі турки ту криницю не копали — так мій дід розповідав. Вона там, на Піскурівці, з давніх-давен… Турки хіба приклалися до того, що обклад облаштували та вичистили її. Бачили Ви ту криницю, товаришу уповноважений?
Марко похитав головою.
— Ні, не бачив…
— О! — багатозначно проказав Йосип Жезнік. — Правда, води з неї ніхто вже давно не бере… Тож що там зараз, я і не відаю. Певно, геть замулило. Але якщо Вам цікаво, то варто було б глянути. Чим лихий не жартує? Вона глибока, стіни муровані… І якщо вже ховати щось, то тільки у ній. Іншого сховку там, на Піскурівці, я й не уявляю.
— «Ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом…» — повторив Марко рядки псалма. — Чинять її джерелом…
— Гадаю, Вам треба обшукати її стіни і дно. Кожен камінчик обмацати, — порадив Жезнік. — Хто його зна… Може, там потаємний сховок якийсь чи хід замурований… Люди раніше не такі, як ми, були. Розумніші. Уміли будувати, не те що зараз совєти тут ліплять… А криниця на Піскурівці з давніх-давен була. Це я Вам кажу!
— Гм… — проказав Марко. — Воно-то так… Тільки до криниці на оглядини без причини не полізеш. Побачать, зацікавляться, теревені підуть… Кашин дізнається. І Мальцев… Мені того не треба. Потрібно якусь справжню причину вигадати…
Жезнік усміхнувся.
— Так Ви ж влада… От і вигадайте. Усе у Ваших руках. Кашин перечити не посміє…
Марко замислився. Причина має бути справжньою, реальною. Скажімо, щось, пов’язане із контрабандою, яку переховують у селі.
Нещодавно була справжня катавасія із тютюном. Переправляли якісь невдахи під покровом ночі через Збруч, та човен не витримав і перевернувся. То люди, ризикуючи втрапити під кулю з польського чи радянського боку, ловили ті пакунки вздовж берега та додому несли. Певно, висушать та й матимуть потім сякий-такий ґешефт… А чому б не влаштувати обшук по Тарноруді? Підстава — пошуки вдало переправленої з польського боку партії тютюну! Хто йому завадити у тому зможе?
Марко підвівся, потиснув млинарю руку.
— Дякую… Напоумили мене, пане Йосипе. Ви, якщо до Вас із обшуком прийдуть, то вже не ображайтеся… Я не дам, аби Вас занадто шманали. Накажу, аби оглядали усе з відповідним людським ставленням.
— Наче у совєтів є те людське ставлення до нас, — зітхнув Жезнік. — Та от про що хотів я Вас попередити: Ви із Зойкою — секретаркою Кашина — обережні будьте. Вона геть продажна. Раптом що, то перша Вас закладе…
— Знаю… — зітхнув Марко. — Але поки що вона мені потрібна.
— Ну, самі дивіться… Тільки у найскрутнішу хвилину закладе ні за цапову душу. Так і знайте.
* * *
З Гольденбергом все склалося непогано. У Волочиську Яків Самуїлович мав родичів. Тож, значить, мав визначене місце перебування. Для звіту було записано, що громадянин Гольденберг спочатку і справді збирався перетнути кордон разом із цінностями, та передумав, щиро розкаявся і висловив бажання надалі усіляко співпрацювати з радянською владою, добровільно здавши її представникам усі цінності, які сам з доброї волі і приніс до комендатури. Отже, ювелір товариш Гольденберг, як цінний фахівець і свідомий громадянин радянської України, що висловив готовність до співпраці, може принести значну користь, перебуваючи по той бік Збруча, у Підволочиську чи Тернополі, у якості агента ДПУ.
Вночі Гольденберга переправили через кордон і Яків Самуїлович із прихопленим з-під материної мацеви скарбом назавжди полишив радянську Україну. Більший сховок ювелір так і не ризикнув забрати.