Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Ідею єдності Русі IX—XIII ст. підтримав В. Й. Ключевський. Як і М. І. Костомаров, він в історії Київської Русі бачив боротьбу двох засад, з яких одна вела до політичного дроблення, а інша — до збереження її єдності. Круговерть князівських воєн втягувала в свою орбіту місцеве життя, місцеві інтереси земель-князівств, не даючи їм надто відділитись. На питання, що становила собою Русь XII ст., чи була вона єдиною, цілісною державою з єдиною верховною владою, В. Й. Ключевський давав ствердну відповідь. «На Русі була тоді єдина верховна влада, тільки не єдиноособова... Весь князівський рід став елементом єдності Русі»[483]. Вважаючи Русь ХІІ—XIII ст. федерацією, побудованою на факті родинності правителів, історик не поділяв думки про цілковиту окремішність давньоруських земель. «У ній (на Русі. — П. Т.) діяли зв’язки, які з’єднували землі в одне ціле; але були вони не політичні, а племінні, економічні, соціальні і церковно-моральні»[484].

Лише з початку XIII ст. Київ і Київщина, згідно з В. Й. Ключевським, поступаються місцем Суздальщині з її центром Володимиром-на-Клязьмі.

В. Б. Антонович вважав, що новий поворот руської історії відбувся наприкінці XII ст. Замість колишнього сильного центру державної влади у Києві, виникає кілька нових центрів: Ростово-Суздальський, Новгородський, Галицький і Полоцький[485].

Значне місце посідала Київська Русь у дослідженнях М. С. Грушевського[486]. Опрацювавши широке коло писемних і археологічних джерел він висвітлив усі суперечності історичного розвою Київської Русі. Впродовж IX—XIII ст. високого рівня розвитку досягли економіка, культура, право, виплекані Києвом, але сам державний організм поступово занепадав. Історик, на відміну від більшості дослідників, навіть часи Ярослава Мудрого відніс до періоду розкладу старої Київської держави. Процес цей тягнувся аж до монголо-татарської навали, мав «застої і перерви», коли окремим князям вдавалося відновлювати «давню державну систему, залежність давніх провінцій від Києва». Перша стадія в процесі цього розкладу закінчилась князюванням Мстислава Великого, після чого почався політичний занепад Києва. Переломним моментом в існуванні Київської Русі М. С. Грушевський вважав 1169 р., рік взяття Києва військами Андрія Боголюбського, а фіналом — монголо-татарську навалу.