Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Зменшення напруги в польсько-українських відносинах на Люблінщині було настільки корисним для обох сторін, що на початку 1946 року поляки запропонували українцям влаштовувати спільні військові операції проти комуністів. Їх цікавив передусім спільний напад на Грубешів. Здивовані упівці з певним ваганням погодилися. Перша спільна операція відбулася 6 квітня 1946 року, коли підрозділ УПА за підтримки поляків опанував залізничну станцію Вербковиці, звідки вирушали на Україну транспорти з переселенцями.
Невдовзі, у ніч із 27 на 28 травня об’єднані сили ВіН і УПА (загалом близько чотирьохсот осіб) вдарили на Грубешів. Підрозділи УПА кулеметним вогнем і так званими торпедами (німецькі набої для ракетних мінометів, якими стріляли з примітивних пускових установок) заблокували дислоковані в містечку загони НКВС і безуспішно намагалися здобути штурмом споруду Переселенської Комісії. Водночас штурмові групи ВіН захопили будинок УБ, звільнивши двадцять в’язнів (у тому числі п’ять українців), зруйнували будинки ПРП і староства, стратили двох активістів ПРП. На світанку партизани почали відступ. До бою не включився дислокований у місті 5-й піхотний полк Війська Польського, ймовірно, завдяки діям розвідки ВіН. ВП обмежилося відправкою до міста одного взводу, щоб розвідати ситуацію. Варто відзначити, що в тій розвідувальній акції брав участь поручник Войцех Ярузельський.
Атака на Грубешів викликала паніку серед локального апарату влади. Не лише в Грубешові, а й у Томашові Люблінському місцеві гарнізони оголосили стан облоги, щоб до мінімуму скоротити виїзди на територію. Також різко впала кількість і якість доносів переляканої агентури.
На початку серпня 1946 року Грубешівський повіт відвідав кореспондент «Sunday Times» Вільям Дерек Селбі. Через свого секретаря та перекладача Януша Казімерчака він увійшов у контакт із ВіН, завдяки чому провів переговори з локальними польовими командирами, в тому числі Юзефом Домбровським «Азією» та Стефаном Квашневським «Віктором», відвідав також партизанські загони Генрика Левчука «Молота» і Чеслава Гайдука «Сліпого». Партизани влаштували Селбі зустріч із делегацією українського підпілля в складі чотирьох осіб. Журналістська виправа успішно завершилася публікацією в «Sunday Times» низки статей, після чого комуністична влада наказала британцеві покинути Польщу. Спільна зустріч із англійським журналістом була одним із останніх прикладів співпраці між польським і українським підпіллям. У наступні місяці співпраця почала поволі завмирати. Проте певні контакти між польським і українським підпіллям збереглися аж до операції «Вісла».
Вже в еміграції в п’ятдесятих роках українські учасники укладення угоди представляли це перемир’я як момент визначення нового польсько-українського кордону. За їхніми словами, АК-ВіН погодилася передати Україні значну частину Холмської землі. То, звісно, була навмисна дезінформація. Вояки ВіН не тільки не збиралися відступати навіть шматочка Люблінщини, а й усерйоз міркували про повернення Львова. Натомість сам Мар’ян Ґолемб’євський припускав можливість створення польсько-української федерації, а угода, яку він започаткував, мала стати першим кроком у цьому напрямку. Водночас поляки не виключали, що їм колись доведеться знову помірятися силами з українцями, і цих міркувань вони ніколи не приховували навіть від вояків УПА. Без сумніву, укладення тих угод супроводжувалося значною дозою взаємної недовіри, а іноді й просто прихованої неприязні.
Сьогодні пам’ять про польсько-українське перемир’я нерідко свідомо витісняють із пам’яті. Спільна атака на Грубешів не пасує до чорно-білого наративу, до якого зазвичай зводиться опис польсько-українського конфлікту: вояки УПА можуть бути тільки жорстокими вбивцями, а поляки — їх беззахисними жертвами. В цій ситуації укладення союзу з УПА може здатися вибриком, чимось незрозумілим і мотивованим винятково лихими намірами. Водночас і польські, й українські партизани думали про одне й те саме — як найкраще послужити волі своєї вітчизни. Порозуміння мали локальну тимчасову мету — обмежити кровопролиття, і до певної міри ця мета була досягнута. Тому слід визнати ці угоди успішними. «Ми обрали одного ворога замість двох», — сказав багато років згодом один із партизанів ВіН, влучно сформулювавши в цьому лапідарному твердженні тогочасний хід думок вояків.