Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

Українське підпілля було, щоправда, надто слабке, щоб зупинити хвилю нападів, але достатньо сильне, щоб влаштувати криваву контратаку. В межах цієї операції підрозділи української самооборони під командуванням Степана Стебельського «Хріна» знищили на Перемиському передгір’ї Борівницю (загинули шістдесят шість поляків), натомість дві сотні УПА «Залізняка» — розташовану неподалік Ярослава В’язівницю (близько сотні жертв).

Курінь «Залізняка» був у той час найпотужнішим підрозділом УПА в Польщі. В ніч із 27 на 28 березня він вчинив концентрований удар у міліцейські відділення, ліквідувавши 18 із них. Тоді ж були спалені польські села Гребля, Молодич, Воля Молодицька, Старе Село, в останньому загинули 17 поляків. Цілком можливо, що ліквідація постів міліції була зумовлена прагненням «очистити» терен від польської адміністрації в очікуванні мирної конференції або початку Третьої світової війни. З тієї ж причини діючий на Люблінщині підрозділ «Вовки» 11 березня 1945 року, як зазначено в звіті УПА, «розгромив в с. Махнівок вол. Белз, станицю «істребків», яку насадили там большевицькі пограничники з ціллю переслідування українського населення. Згадана операція відбулася з великою майстерністю — протягом кількох годин знищено 74-х большевиків. Власних жертв не було»[319]. Цей короткий звіт не згадує, що в Махнівку полягли українці, які були прихильниками комуністичного руху. Ми маємо тут справу з каральною операцією проти села, мешканці якого насмілилися по-іншому дивитися на світ, ніж ОУН-Б. Через кілька днів упівці підступом роззброїли кількадесят міліціонерів у Крилові (в тому числі легендарного командира БХ Станіслава Басая «Рися»). Всіх полонених убили. Ще у травні 1945 року сотня «Вовки» вчинила акції ліквідації поляків у Радкові, Лахівцях, Ріплині та Посадові, убивши шістдесят осіб.