Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
На межі 1944–1945 років підрозділи НЗС вбили на Люблінщині під час різних акцій загалом близько п’ятдесятьох українців. Серед полеглих було чимало прихильників Польської робітничої партії — навіть співробітників УБ і НКВС (чи, принаймні, підозрюваних у такій співпраці), отож ці акції можна пояснити бажанням боротьби з комуністами. У травні 1945 року НЗС зосередили свої партизанські загони, створивши кількасотособове угруповання на чолі з майором Мечиславом Паздерським «Сірим». Націоналісти вирішили вчинити рейд теренами Красноставського, Томашів Люблінського і Грубешівського повітів. Водночас із діями проти комуністів, польські партизани мали намір пацифікувати українські села, можливо, щоб призвести до розриву угоди між постаківським підпіллям і УПА.
6 червня партизани НЗС увійшли до села Верховини, яке вважалося прихильним комуністам, і вчинили його мешканцям бійню. У звіті Паздерського читаємо:
Дорогою вирішено ліквідувати кілька українських сіл. Першим і найближчим мало бути село Верховини [...]. Верховини оточили зусібіч і вирізали 194 осіб української національності. Кільканадцятьом вдалося втекти[323].
Вояк НЗС Мар’ян Ліпчак «Донець» пізніше свідчив: «Переважно стріляли не вибираючи, від найменших дітей до стариків, таким був наказ «Сірого»»[324]. Натомість Станіслав Неворай так згадував про зустріч своєї дружини з одним із учасників нападу:
В загоні [...] «Сірого» було 2 хлопців віком щонайбільше по 15 років [...]. Один із них [...] прийшов до [...] дружини і просить, щоб дала йому щось поїсти, бо він голодний. Але спершу хотів похвалитися [...] яким то він героєм був у Верховинах. Мовить так дружині: «Я Вам кажу, двоє стареньких так благали їх не вбивати, але я їх убив заступом», а дружина розсердилася й мовить йому: «Ах ти, розбійнику! Забирайся звідси геть! Не дістанеш їсти». Він збентежився й пішов[325].
Згодом відповідальність за вбивство у Верховинах намагалися перекинути на службовців УБ, які буцім вдавали партизанів. У світлі бодай процитованих документів слід категорично заявити, що «теорії» ці з наукової точки зору варті стільки ж само, як і твердження, наче поляків на Волині вбивала не УПА, а перевдягнуті радянські партизани.
10 червня 1945 року угруповання НЗС було зауважене групою переслідування 98 полку Внутрішніх Військ НКВС в селі Гута й вщент розбите. За деякими даними, могли загинути навіть двісті партизанів.
Тут доречно нагадати, що в післявоєнній програмі польського націоналістичного підпілля одним із найважливіших завдань було позбутися національних меншин. Найбільший ризик вбачали в німецькій, українській і єврейській меншинах, тому намірялися виселити їх за межі країни. У друкованому органі НЗС «Szczerbiec» у числі 23 за 23 червня 1945 читаємо:
Боротьба [...] безкомпромісна і вимагає від кожного індивіда виразно висловленого наміру бути поляком або не-поляком. Wasser-поляків не може бути й не буде. Старі методи політичного втихомирення та догоджання євреям, німцям і українцям виявилися для нас згубними за наслідками. Поступка є показником слабкості й чинить зухвалим того, до кого лагідно ставляться[326].
В такому контексті дії певних груп польського націоналістичного підпілля проти таких українських сіл, як Верховини чи Пискоровичі, виглядають не окремими вибриками норовливих командирів, а послідовним втіленням ендецької політичної програми.
У момент, коли польські націоналісти вирушали в рейд на Верховини, порозуміння між АК-ВіН і УПА почало давати свої плоди. Заспокоєння ситуації дозволило багатьом полякам повернутися до покинутих у 1944 році домівок. Зненацька розцвів польсько-український чорний ринок: оунівці продавали мережі АК-ВіН будівельні матеріали та збіжжя, які залишилися після виселених українців. Українське підпілля внаслідок таких операцій отримало щонайменше 2,5 мільйони злотих (для порівняння: на межі 1945–1946 років ціна коня становила близько 20 тисяч злотих). Восени 1945 року угоду про припинення вогню вдалося поширити на Підляшшя.
Втім, Головнокомандування ВіН із недовірою поставилося до укладеного в Люблінській Окрузі порозуміння. Воно побоювалося, і небезпідставно, що упівці міркують про подальше переміщення східного кордону Польщі на Захід, тому вимагали, щоб відправною точкою переговорів став засновок: «Ви перебуваєте в Польщі, а не в себе вдома». Центр ВіН всерйоз міркував про те, чи бува не розірвати угоду та відкликати Ґолемб’євського. Прийняти остаточне рішення завадив арешт керівництва першого командування ВіН. До рук УБ потрапив і сам Мар’ян Ґолемб’євський (його засудили до страти, яку відтак замінили Ув’язненням, на волю він вийшов у 1956 році).
323
Цит. за: Mariusz Zajączkowski, Spór о Wierzchowiny. Działalność oddziałów Akcji Specjalnej (Pogotowia Akcji Specjalnej) NSZ w powiatach Chełm, Hrubieszów, Krasnystaw i Lubartów na tle konfliktu polsko-ukraińskiego (sierpień 1944 roku-czerwiec 1945 roku), в: «Pamięć i Sprawiedliwość. Pismo Instytutu Pamięci Narodowej» 2006, nr 1, s. 283.
324
Mariusz Zajączkowski, Spór о Wierzchowiny..., s. 287.
325
Mariusz Zajączkowski, Spór о Wierzchowiny..., s. 287.
326
Mariusz Zajączkowski, Spór о Wierzchowiny..., s. 282–283.