Історія ГУЛАГу

Часом особливі умови життя створювалися для інвалідів. Актрисі Тетяні Окунєвській вдалося отримати направлення в табір для інвалідів у Литві, бараки в якому «були довгі, з багатьма вікнами, чисті, без верхніх в тебе над головою»[727]. Найкращі спальні місця отримували в’язні, що працювали на беріївських шарашках — «спеціальних конструкторських бюро» для талановитих інженерів і науковців. У Большево, що неподалік Москви, бараки були «великі, світлі, чисті і обігрівалися пічками-голландками», а не металевими пічками. На ліжках була білизна і подушки, світло вимикалося на ніч, був окремий душ[728]. В’язні, що утримувалися в цих особливих умовах, звичайно, знали, що їх легко можуть звідси відправити, що посилювало їхню зацікавленість добре працювати.

Також у бараках часто була своя неформальна ієрархія. У більшості бараків вкрай важливі рішення щодо того, де кому спати, ухвалювалися тими табірними групами, які були найсильнішими і найзгуртованішими. До кінця 1940-х років, коли потужності набрали великі національні групи — українці, прибалти, чеченці, поляки, — як ітиметься далі, найорганізованішими в’язнями були зазвичай кримінальні злочинці. Як правило, вони через це спали на верхніх ярусах, де було більше повітря і місця — тих, хто заперечував проти цього, вони били. У тих, хто спав на нижньому ярусі, удар був слабший. Ті, хто спали на підлозі, під нижніми нарами — найнижчі в табірній ієрархії, — потерпали найбільше. Як згадує один в’язень:

«Цей поверх називався "колгоспним сектором". Урки заганяли сюди колгоспників, різних інтелігентних стариків, духовенство і навіть “своїх” на покарання за порушення їх блатної моралі. Сюди текло не тільки з верхніх і нижніх нар; урки виливали сюди помиї, воду, вчорашню баланду. І "колгоспний сектор" мав терпляче все це переносити, бо за скарги виливалося на нього ще більше всіляких нечистот… Люди хворіли, задихалися, втрачали свідомість, божеволіли, помирали від тифу, дизентерії, накладали на себе руки»[729].

Разом з тим в’язні, навіть в’язні політичні, могли поліпшувати умови свого життя. Політичного в’язня-поляка Кароля Колонна-Чосновського, котрий працював фельдшером, із вкрай переповненого барака забрав кримінальний «начальник» табору Гриша: «Він дав величного стусана одному зі своїх придворних, який зрозумів це як наказ посунутися і швидко звільнив мені місце. Мене обняли і сказали, щоб я не сидів так близько до вогню, однак це не відповідало бажанням мого господаря, що я зрозумів після того, як один із посіпак Гриші дав мені могутнього тичка». Отямившись, він побачив, що сидить на тапчані в ногах у Гриші: «Очевидно, він хотів, щоб я залишався саме тут…»[730] Колонна-Чосновський не сперечався. Місце, де людина всього кілька годин сиділа або спала, мало велике значення.