Історія ГУЛАГу

Ці розпорядок і правила не були даними раз і назавжди. Навпаки, режим з часом змінювався, як правило, суворішав. За словами Жака Poсci, «головною рисою радянського пенітенціарного режиму є його систематична інтенсифікація, поступове надання чистісінькому свавільному садизму статусу закону», — і цьому існують певні підтвердження[677]. У 1940-х роках режим ставав суворішим, робочі дні — довшими, вихідні давалися рідше. 1931 року в’язні Вайгацької експедиції (частини Ухтинської експедиції) працювали по шість годин на день, трьома змінами. На початку 1930-х років в’язні на Колимі також працювали нормальний робочий день, який був довшим влітку і коротшим взимку[678]. Однак протягом того десятиліття тривалість робочого дня подвоїлася. В кінці 1930-х років жінки на швейній фабриці, на яку потрапила і Катерина Оліцька, працювали «по 12 годин у непровітрюваному приміщенні», робочий день на Колимі також було збільшено до 12 годин[679]. Ще пізніше Оліцька працювала у будівельній бригаді: робочі дні тут тривали від 14 до 16 годин, з п’ятихвилинними перервами о 10.00 та о 16.00 і годинною перервою на обід опівдні[680].

Подовження робочого часу відбувалося по всьому ГУЛАГу. 1940 року його офіційно подовжили до 11 годин, та навіть ця норма часто порушувалася[681]. У березні 1943 року московська адміністрація ГУЛАГу розіслала усім начальникам таборів розлюченого листа, в якому нагадувалося, що «в’язням має даватися не менш як вісім годин сну». У листі говорилося, що багато начальників таборів ігнорують цю норму, і їхні в’язні мають можливість спати лише по чотири-п’ять годин. У результаті, як ішлося в листі, «в’язні втрачають працездатність, стають малопрацездатними та інвалідами»[682].

Порушення тривали, особливо часто це відбувалося у роки війни, зі зростанням потреби у промисловій продукції. У вересні 1942 року адміністрація ГУЛАГу офіційно подовжила робочий день для в’язнів, зайнятих на будівництві аеродромів, до 12 годин з однією перервою на обід. Те саме відбувалося по всьому СРСР. Існують дані, що у воєнний час робочий день у Вятлагу тривав 16 годин[683]. 12-годинний робочий день було відзначено влітку 1943 року у Воркуті, хоча пізніше його було скорочено — ймовірно, через високі показники захворюваності і смертності — знову до 10 годин у березні 1944 року[684]. Сергій Бондаревський, в’язень, що працював під час війни на шарашці, спеціальній лабораторії для ув’язнених науковців, також згадує 11-годинні робочі дні з перервами. Зазвичай він працював з восьмої ранку до другої дня, з четвертої дня до сьомої вечора, а потім знову з восьмої до десятої вечора[685].

У будь-якому разі правила часто порушувалися. Один зек на видобутку золота на Колимі мав промити щоденно 150 тачок. Ті, хто не могли впоратися з цим обсягом протягом дня, просто залишалися працювати далі — часом до півночі. Після того вони поверталися в табір, їли юшку і мали о п’ятій ранку знову виходити на роботу[686]. Схожий метод наприкінці 1940-х років застосовувала адміністрація Норильського табору; про це розповідає в’язень, який копав котловани під будівництво у вічній мерзлоті: «Через 12 годин вас піднімали з ями на лебідці, але тільки якщо ви закінчили роботу. Якщо ні, ви там просто залишалися»[687].