Історія ГУЛАГу

У бараках стояв «тяжкий сморід» від брудного і цвілого одягу, що сушився, розвішаний по краях койок, столів і всюди, де можна було щось розвісити. У бараках таборів особливого режиму, в яких на ніч зачиняли двері і вікна, сморід «майже не давав дихати»[717].

Відсутність туалетів не поліпшувала якості повітря. У таборах, бараки в яких замикалися на ніч, зеки мали користуватися парашами — так само, як у тюрмі. За словами одного з авторів спогадів, вранці парашу «неможливо було підняти, тому її тягли слизькою підлогою. Вміст неминуче проливався»[718]. Інша жінка, Галина Смирнова, арештована на початку 1950-х років, згадує, що «якщо це було щось серйозне, то ви чекали до ранку, інакше був жахливий сморід»[719].

Вбиральні влаштовувалися поза бараками, іноді досить далеко, що взимку становило велику проблему. Про інший табір Смирнова розповідає, що там були «дерев’яні туалети надворі, і туди треба було йти навіть у 30- або 40-градусний мороз»[720]. Томас Сговіо пише про наслідки:

«Надворі перед бараком був увіткнутий і вморожений в землю дерев’яний стовп. Ще один наказ! Нам заборонялося мочитися всюди у таборі, крім як у надвірних туалетах або ж біля стовпа з прив’язаною на верхівці білою ганчіркою. Усіх, кого застануть за порушенням цього наказу, буде покарано десятьма ночами у штрафній камері… Наказ було видано тому, що були в’язні, які вночі не хотіли далеко йти до туалетів і мочилися у втоптані стежки в снігу. Територія табору була всипана жовтими плямами. Пізньою весною, коли сніг розтане, буде жахливий сморід… двічі на місяць ми рубали ці льодові піраміди і шматками вивозили їх із зони…»[721]

Та бруд і тіснота становили не просто естетичну проблему чи порівняно невеликий дискомфорт. Переповнені нари і брак місця могли приводити й до смертельних наслідків, особливо в таборах із цілодобовим робочим розкладом. В одному такому таборі, де в’язні працювали вдень і вночі трьома окремими змінами, за словами одного автора спогадів, «люди в бараках спали у будь-яку годину дня. Битва за можливість спати була битвою за життя. У сутичках щодо спальних місць люди лаялися, били і вбивали. Весь час у бараках на повну гучність працювало радіо, і його дуже ненавиділи»[722].

Саме через величезну важливість питання, де кому спати, умови сну також завжди були вкрай потужним інструментом контролю над в’язнями, і табірна адміністрація свідомо цим маніпулювала. У центральних московських архівах архівісти ГУЛАГу ретельно зберегли фото різних типів бараків, що призначалися для різних категорій в’язнів. У бараку «отличников» — відмінників або ударників — були окремі ліжка з матрацами і ковдрами, дерев’яна підлога і плакати на стінах. В’язні на фото у цих бараках якщо й не усміхаються до фотографа, то принаймні читають газети і виглядають ситими. Режимні бараки — штрафні бараки для поганих чи недисциплінованих працівників — мають замість ліжок дерев’яні дошки на грубих дерев’яних кілках. Навіть на фотографіях, зроблених з пропагандистською метою, режимні в’язні не мають матраців і сплять на спільних простирадлах[723].