Історія ГУЛАГу

Численна табірна література містить описи багатьох таборів і віддзеркалює досвід широкого кола людей. Проте один аспект табірного життя залишається схожим для різних таборів, різних років і різних спогадів: опис баланди, юшки, яку в’язні отримували один чи іноді два рази на день.

Загалом колишні в’язні погоджуються у тому, що смак півлітра тюремної юшки, яку видавали один чи два рази на день, огидний; юшка ця була водяниста, а її вміст — підозрілим. Галина Левінсон пише, що вона складалася «із зіпсованої капусти і картоплі, часом зі шматком свинячого сала, а часом з риб’ячими головами»[753]. Барбара Армонас згадує юшку з «риби або легенів тварин і кількох картоплин»[754]. Леонід Сітко пише, що у цій юшці «ніколи не було взагалі ніякого м’яса»[755].

Ще один в’язень згадує юшку із собачим м’ясом, якої не міг їсти його товариш-француз: «Людина з країн Заходу не завжди може подолати психологічний бар’єр, навіть коли голодує», — доходить він висновку[756]. Навіть начальник Дмитлагу Лазарь Коган одного разу поскаржився, що «деякі кухарі поводяться так, начебто вони готують не радянську їжу, а мішанку свиням. Через таке ставлення їжу, яку вони готують, їсти не можна, часто вона не має смаку і не поживна»[757].

Втім, велику роль відігравав голод: за нормальних обставин юшку їсти було неможливо, однак у таборах, де більшість людей завжди були голодні, в’язні їли її із задоволенням. Не було випадковим і те, що вони голодували: в’язнів тримали голодними, тому що регулювання їжі в’язнів, після регулювання їхнього часу і життєвого простору, було найпотужнішим засобом, за допомогою якого адміністрація табору їх контролювала.

З цієї причини розподіл їжі між в’язнями у таборах став цілою складною наукою. Точні норми для конкретних категорій в’язнів встановлювалися у Москві і часто змінювалися. Адміністрація ГУЛАГу постійно уточнювала цифри, вираховуючи і знову перераховуючи мінімальну кількість їжі, необхідну для того, щоб в’язень продовжував працювати. Дуже часто начальникам таборів розсилалися нові накази щодо обсягів пайків. Зрештою такі накази розросталися у довгі складні документи, написані тяжким бюрократичним жаргоном.

Один з таких типових наказів було видано 30 жовтня 1944 року. Наказ обумовлював єдину «гарантовану», чи базову, норму для всіх в’язнів — 550 грамів хліба на день, 8 грамів цукру та набір інших продуктів, теоретично призначених для використання в обідній баланді та каші, яку в’язні отримували на вечерю; обід: 75 грамів гречаного борошна або локшини, 15 грамів м’яса або м’ясопродуктів, 55 грамів риби або рибопродуктів, 10 грамів жиру, 500 грамів картоплі або овочів, 15 грамів солі і 2 грами «сурогатного чаю».