Метаморфози

593] Неподалік од землі Кіммерійської, ген на відлюдді, 594] В скелі заглибина є, де покоїться Сон бездіяльний. 595] Феб ні ранковим туди, ні південним, ані призахідним 596] Променем не зазирне: перемішані хмари з імлою [201] 597] Там видихає земля; ні то ніч, ні то присмерк панує; 598] Горда дзвінким своїм співом і гребенем, птиця бадьора 599] Там не пробудить Зорі. Не порушать німотної тиші 600] Ні заповзятливі пси, ані гуси, від них ще пильніші. 601] Там не озветься ні звір, ані птах; потривожена вітка 602] Не шелесне, перемовок людських там ніколи не чути. 603] Спокій німий доокіл. І лише, десь у самих глибинах, 604] Тихо дзюркоче летейський струмок; шарудить камінцями, 605] Владно схиляє до сну шелестлива, м'яка його хвиля. 606] Маки розлого цвітуть, заступаючи вхід у печеру; 607] Безліч усякого зілля буяє; солодку дрімоту 608] Ніч з його соку бере й ним орошує тіняві землі. 609] Щоб на завісах не рипнули часом,— у цілому домі 610] Жодних немає дверей, та й порогів ніхто не пильнує. 611] Серед покою на ніжках ебенових темне високе 612] Ложе пухове стоїть, покривалом застелене чорним. 613] Там і простягує тіло розморене сну Повелитель. 614] А побіч нього довкіл — щохвилини у постатях різних 615] Безліч лежить сновидінь; їх не менше, ніж в полі — колосся, 616] В лісі — листків, а піску — на широкому березі моря. 617] Тільки—но діва ввійшла й відмахнулась од снів безтілесних, 618] Що не давали пройти,— її одяг, сяйнувши барвисто, 619] Світлом заповнив покої святі. Повелитель насилу 620] Заспаним оком повів і повіками сонно закліпав, 621] Декілька раз підборіддям, куняючи, вдарив у груди — 622] Поки очуняв. Опершись на лікоть, питає богиню — 623] Зразу ж пізнав її — з чим завітала. У відповідь чує: 624] «Снів Повелителю, наймиротворніший серед безсмертних, 625] Душ неспокійних цілителю, ти, що робочому люду 626] Силу до праці нової даєш, покріпляючи тіло! — 627] Хай сновидіння твої, що наслідуєш ними правдиве, 628] В місто Геракла негайно летять, у Трахіни й, прийнявши 629] Образ Кеїка, про лихо нехай сповістять Алкіону. 630] Так повеліла Юнона сама». Закінчивши, Іріда 631] Вийти спішить: бо не може й вона опиратись потузі 632] Темного сну; поки повністю ще не розслабилось тіло, 633] Високо в небо по тій же дузі різнобарвній майнула.