Метаморфози

750] Старець один запримітив якось, як вони понад морем 751] Линули в парі, й хвалив їх любов, що межі їй немає. 752] Хтось із присутніх, а може, й той сам,— «Але й цей,— зауважив,— 753] Птах, що ось, бачиш, над морем летить, підібгавши під себе 754] Ніжки,— і пальцем вказав на нирця, довгошийого птаха,— 755] З царського роду пішов. А коли б ти хотів по порядку 756] Ген аж до самих початків дійти, то такі в нього предки: 757] Іл, Ассарак, Гані мед, кого викрав Юпітер на небо, 758] Лаомедонт—володар і Пріам, кому доля судила 759] Бачити Трої загин. Тож для Гектора птах той був братом. 760] Він, якби ще в молодечі роки не зазнав переміни, 761] Слави не меншої, певно б, зажив, ніж осяйливий Гектор. 762] Хоч і було те хлоп'я Дімантіди нащадком, одначе, 763] Кажуть, що Алексіроя, Грані ка дворогого донька, 764] Нишком на світ привела його в заростях вогкої Іди. 765] Міст гомінких він цурався. Не в світлих палатах, а в горах, 766] Серед відлюддя бував, полюбляв заглядати у скромні 767] Села — на збори мужів іліонських не часто з являвся. 768] Та грубіяном не був і не з тих, що глухі до любові. 769] Часто ловив у лісах він Гесперію — німфу прекрасну. 770] От її вгледів якось: розпустивши по плечах волосся, 771] Грілась на сонці вона побіч хвиль свого батька — Кебрена. 772] Німфа сполошена кинулась геть. Так од сірого вовка — 773] Лань; так од яструба качка летить, задалеко відбившись 774] Від озерця. Та троянський герой переслідує німфу: 775] Ту, що від страху швидка, здоганяє швидкий від любові. 776] Раптом, майнувши в траві, зеленава змія утікачці 777] Зубом кривим уразила п яту, затруївши їй тіло. 778] Разом з життям обірвалася й втеча. Обнявши бездушну, 779] Скрикнув нестямно Есак: «О, навіщо тебе доганяв я! 780] Втім, хіба ждав я біди? Чи такої, як ця, перемоги? 781] Вдвох ми тебе, нещасливу згубили: змія — своїм зубом, 782] Нетерпеливістю — я! Од змії, проте, більше злочинний 783] Буду, якщо твою смерть не спокутую смертю своєю!» [205] 784] Мовив — і з скелі, яку під'їдали вали рокітливі, 785] Кинувсь у море. Та, поки летів, змилостивилась Тетіс: 786] Пір'ям його зодягла, й по воді, опустившись легенько, 787] Вже він поплив — не зумів осягнути жаданої смерті. 788] От і гнівиться: не хоче, закоханий, жити насильно — 789] Проти душі постає. Із житла нещасливого прагне 790] Вирватись. Ось уже й крила пружні за плечима він чує. 791] Вже понад водами звився, вже падає знов, але пір'я 792] Робить падіння м'яким — і шаліє Есак, і під воду 793] йде стрімголов, без кінця випробовує смерті дорогу. 794] Він ізмарнів од любовної туги: потоншали ноги, 795] Шия тонка протяглась, голова — віддалилась од тіла. 796] Любить моря і зоветься «нирець», бо пірнає у море».