Метаморфози

81] Тим, що в бою подолає тебе сам Ахілл—гемонієць!» 82] Мить — і спис Еакіда важкий поспішив за тим словом. 83] І, хоч несхибний був спис, хоча пущений був непомильно, 84] Все ж на той раз не домігся свого наконечник залізний. 85] Щойно грудей він легенько торкнувся,— «О сину богині,— 86] Кікн одгукнувся,— не раз—бо чував я, герою, про тебе,— 87] Певно, здивований ти, що нема в мене рани на грудях?» 88] (Списник таки дивувавсь). «Не подумай, що цей мідносяйний, 89] Золотогривий шолом, що цей щит, який маю в лівиці,— 90] Це охорона моя: їх ношу тільки задля окраси. 91] Зброєю звик хизуватися й Марс. І якщо я відкину 92] Це бойове окриття, то й тоді не боятимусь рани. 93] Щось таки важить, що я народивсь не від німфи морської, 94] Не від Нерея дочки: сам Нептун моревладний — мій батько». 95] Гордо промовив і списом в округлений щит Еакіда— 96] Він, розмахнувшись, метнув. Через мідь, через дев'ять бичачих 97] Шкір наконечник проник, та застяг у десятому шарі. 98] Вихопив вістря і списом, що все ще тремтів од удару, 99] Знову розмашисто кинув герой, але ворога тіло 100] Знов без дряпинки було. Так і спис, що був кинутий втретє, 101] Кікна не вклав, хоч той вмисно підставив оголені груди. 102] Гнівом Ахілл запалав, як у цирку, бува, просто неба, 103] Піниться бик, ударяючи рогом страшним у багряну 104] Плахту, розлючений тим, що не тіло — повітря вдаряє. 105] «Може,— подумав Ахілл,— одлетів наконечник залізний?» — 106] Міцно тримався, однак. «То, виходить, ослабла правиця, 107] На одного лиш намарно розтративши всі свої сили? 108] Та не такою раніше була, коли стіни Лірнеса 109] Й Тенеда я розметав, покоривши їх перший, а Фіви, 110] Еетіоновий край, я залив таки їхньою кров ю 111] Вщерть, коли бистрий Каїк, пурпуровий від кровопролиття 112] Плив, коли двічі пізнав, яка міць мого ратища, Телеф! 113] Дужими й тут були руки мої: це ж бо їхня робота — 114] Купи навалених тіл; значить, має ще силу правиця!» 115] Мовив і, наче б у доказ тих слів, чи бува не брехливі, 116] Прямо в Менета метнув, простолюдина з—поміж лікійців. 117] Спис через панцир пробивсь, увігнався нещасному в груди. 118] Поки, вмираючи, падав Менет — головою об землю, 119] Вихопив зброю Ахілл із гарячої рани й промовив: 120] «Ось ця рука і цей спис, що на них я весь час покладався! 121] Хай і тепер, коли в цього метну, мені доля сприяє!» 122] Мовивши так, він у Кікна метнув — і не схибив нітрохи 123] Спис ясеновий: у лівім плечі задзвенів, невідхильний. 124] Тут же відбився, проте, мов од скелі чи муру глухого. 125] Там, куди списом поцілив, одначе, на грудях у Кікна, 126] Крові сліди спостеріг — і зрадів Еакід, та намарно: [209] 127] Рани й тепер не було, це Менет його кров ю оббризкав. 128] Щойно тоді, з колісниці високої вмить зістрибнувши, 129] Кинувсь на все ще спокійного Кікна з мечем блискавичним 130] Лютий Ахілл, але й те надарма: розкололися, бачить, 131] Щит і шолом, а гартований меч не бере—таки тіла. 132] Врешті, не втерпів Ахілл: він опуклим щитом своїм Кікна 133] Бити раз по раз почав навмання — по обличчі, по скронях. 134] Той подається назад, Еакід — насувається грізно, 135] Передихнути не дасть. І жахнувся нащадок Нептуна, 136] Кола в очах попливли, затуманився зір; та не довго 137] Він задкував: наштовхнувсь на валун, що лежав серед поля. 138] Гепнувсь горілиць; на нього ж — Ахілл. Усією вагою 139] Велет його до землі прикував, не дозволив рухнутись. 140] Потім, щитом і колінами груди йому пригнітивши, 141] Міцно шолом затягнув ремінцями, й вони наче в зашморг 142] І підборіддя, і шию взяли, не давали дихнути. 143] Вже нахиливсь Еакід, щоби зброю з полеглого зняти — 144] Бачить: сама тільки зброя лежить. Замінив його тіло 145] В білого птаха з таким же іменням отець моревладний.