Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Василеві згадалися сльози Валі — їх ніяк не міг собі вибачити. Коли з геть малим сином на руках спускався з літака, того лихоманило високою температурою. Звідки ж він міг знати, коли відправляв сина до батьків у Донецьк, що здоров'я в малого аж таке склінське. Дружина не дорікнула жодним словом, тільки якось так сумно подивилася, що аж мурашки побігли тілом.
Треба якось звільнитись від цього нав'язливого спогаду, — поклав він і зусиллям волі примусив себе сконцентруватися на іншому.
Подивився на годинник. Чорт, ледь не спізнився! Сьогодні ж він збирався завітати з Льонею на вечір до україномовного доктора-хіміка Генріха Дворка, який, каже Льоня, тривалий час влаштовує в себе вечори українських поетів і митців, які мають вдячну авдиторію: молодих україномовних науковців з природничих і технічних дисциплін. Льоня каже, що довкола нього вже сформувався чималий гурт людей, які навіть відпочивають разом. Треба завітати. Це ж ніби поруч, ув Академмістечку.
Коли він підходив до під'їзду Селезненка, Льоня виразно нервував.
— Я вже почав хвилюватися, — буркнув він, поглядаючи на годинник. Ти ж, як правило, не запізнюєшся, — затинаючись, докінчив Леонід, схопив поета за рукав і потягнув до сусіднього будинку. — Нас уже чекають.
— Та зачекай ти. Дай хоч віддихатися, чортяко.
— Там, там віддихаєшся. Незручно запізнюватися.
Запізнюватись було таки справді незручно. Біля під'їзду зустрілися з молодим істориком Ярославом Дзирою, який також прямував до Дворків.
Зайшовши до кімнати, Василь звернув увагу на знані йому обличчя Бориса Мозолевського та Віктора Іванисенка, які щось жваво обговорювали з незнайомими йому людьми. У кутку примостився Іван Калиниченко, готовий будь-якої миті включитися в дискусію. «Що ж, схоже тут всі свої», — вирішив Василь і примостився на стільчику в кутку кімнати, з інтересом прислухаючись до розмови, яка стосувалася політичних «заморозків». — «Схоже, на відміну від моїх колеґ-гуманітаріїв тут не надто бояться, що розмови можуть прослуховуватися», — з приємністю відзначив Василь.
За хвилину кімнату заповнив густий запах кави, яку пропонувала господиня на незвичне ім'я Геля. Пізніше Василь довідався, що Геля — скорочений варіант Енгельсини, як її нарекли батьки.
Йому дедалі більше подобалося товариство, і коли господар, владний жорсткий чоловік, попросив його прочитати щось зі своїх віршів, Василь після нетривалого вагання погодився.
Читалося легко. Василь купався в увазі публіки, якої ще ніколи аж так не відчував. Отож, аби не перевтомлювати слухачів надміру складними образними конструкціями й екзистенціалістськими мотивами віршів зі збірки «Зимові дерева», він вирішив закінчити публіцистичним віршем:
У кімнаті запанувала мовчанка. Сміливість молодика, який відважився в незнайомій компанії прочитати гострий публіцистичний вірш, вразила людей навіть менше за сам текст, що багатьом здався співмірним за силою з кращими віршами Василя Симоненка, ім'я якого, як зрозумів Василь з обговорення, було майже культовим у цій компанії.
475
Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 90—91.