Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
О. Полторацький, спростовуючи „ворожі наклепи“, згадує тільки про С. Караванського і В. Чорновола.
Запитую, чого Полторацький і К° не писали памфлетів, коли провадились масові арешти..? Чого Полторацький озброївся своїм талановитим пером тільки тоді, коли про варфоломіївські ночі минулих літ заговорили на Заході?
…Як відомо, майже півтораста киян у своєму листі обставали за конституційними правами й демократичними свободами радянських народів. Цей головний зміст листа Полторацький свідомо обходить, оскільки він майже не надається до „нищівної критики“. Автор статті тільки спиняється на окремих фактах, але й при цьому дійшлий літературний флібустьєр дуже безталанно бреше.
Вся стаття тримається на екскурсах у далеке минуле Караванського (при цьому Полторацький не бентежиться, що цього прізвища в листі немає зовсім)…
Талановито бреше Полторацький і тоді, коли „викриває“ В. М. Чорновола…
…Автор надрукованої в „Літературній Україні“ статті не розуміє, як, „викриваючи „злочинців“, він викриває самого себе“. Спинюсь тільки на одному моменті. Із садистською насолодою Полторацький відзначає, що згадані ним „людці“ — зовсім безталанні, бо про цих письменників у нас ніхто й не чув. Безсилий гнів полторацьких спричиняється до грубих помилок, навіть прорахунків… По-перше, що читається досить недвозначно: цим ми таки не дали ходу, знищили на цвіту. По-друге, який це має стосунок до суті звинувачень? Хіба „талановитий член спілки“ і „безталанний інструктор товариства“ не підлягають одній і тій же моралі, хіба вони мають не однакові права й обов'язки?..
Дуже гірко відчувати, що Полторацький завше має рацію: і коли вбиває, і коли займається реабілітацією вчорашніх жертв. А таких, як він, чимало…
За проклятих старих часів таких, як Полторацький, викликали на дуель. Сьогодні Полторацькому це не загрожує… Крім того, свідомі наклепники завше уникали чесного двобою: боягузтво — друге наймення підлости»[494], — завершує Василь Стус листа, в якому висловлені його найбільші болі.
Поет розпочав втілювати в життя програмову засаду Івана Дзюби, сформульовану в «Інтернаціоналізмі чи русифікації», щодо конституційних форм протесту проти несправедливости. Індивідуальна форма протесту здавалася й більш безпечною, адже в карному кодексі УРСР і СРСР існували статті, які загрожували кримінальною відповідальністю лише ініціаторам групових листів. «До арешту листовно реаґував на кожну несправедливість Вячеслав Чорновіл, тепер, судячи зі всього, надійшов мій час, — міркував Василь. — Мусить же бодай хтось боронити справедливість».
Забрані з «Молоді» «Зимові дерева» були безжально перекроєні Василем. Книжку було перероблено такою мірою, що перший її варіант навряд чи можна буде відновити. Що ж сподобалося в першому варіанті книжки Іванові Драчу?
«Коли перечитуєш ці поезії вдруге і втретє, тільки тоді постають вони в своїй повносилості, — пише рецензент про вірші молодого поета, — дихають сконденсованою різкістю часу, часом може неоковирно висловленою, часом затамованою десь між рядками, але ця різкість, саме негнучкість музи Василя Стуса є ознакою дуже важливою, дуже симптоматичною для його цікавого обдарування. Його вірші нелегко читати. Але здебільшого це справжня поезія»[495].
Рецензент відзначає «густоту» поетичного світу Василя Стуса — «густобарвність, густонастроєвість, багатоповерховість, ненавмисну ускладненість», що «знаходить свої слова, ословлюється. Тут вже не зафіксуєш точних чи неточних метафор, тут вловлюєш точність відчуття, вагомість і значимість слова, його необмежені можливості світовиявлення, його людинознавчу функцію»[496].
Проте рецензія мала й низку «конструктивних міркувань щодо її [збірки] удосконалення, пропонувала деякі нові підходи в групуванні матеріалів на суто естетичних засадах, — писав текстолог Микола Гончарук, який готував текст „Зимових дерев“ до публікації у „Творах“ Василя Стуса. — Важливо звернути увагу на те, що, працюючи над новим варіантом збірки, автор у багатьох суттєвих моментах ішов по лінії, означеній у рецензії. Зокрема це стосується принципів групування матеріалу… композиції збірки, її складу»[497].
494
Василь Стус. Твори. Том 4. — С. 375—381.
495
Іван Драч. Рецензія на рукопис книжки «Зимові дерева» — вірші Василя Стуса.
496
Там само.
497
[Микола Гончарук]. Збірка «Зимові дерева» // Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 356.