Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
О другій годині ночі міністр охорони громадського порядку Головченко вийшов до людей і пообіцяв «до ранку відпустити затриманих». На світанку наступного дня їх справді відпустили з міліцейської дільниці без жодних пояснень[486].
Прикра поразка в боротьбі з дедалі організованішим культурницьким національним рухом змусила владу посилити пильність і дала нові козирі прихильникам «жорсткої» політики придушення непокірних. Молоді ж культурники, які швидко вливалися до національного руху, ставали дедалі активнішими. Не зупиняла навіть небезпека втратити роботу чи бути відрахованим із вищого навчального закладу.
Закономірним підсумком цього протистояння став лист 139 діячів науки, літератури й мистецтва, заадресований Ґенеральному секретареві ЦК КПРС Л. І. Брєжнєву, Голові Ради міністрів СРСР О. М. Косигіну та Голові Президії Верховної Ради СРСР М. В. Підгорному[487]. Представники гуманітарної та творчої інтеліґенції били на сполох щодо політичних репресій останніх років, висловлювали занепокоєння тим, що «ведені в останніх роках політичні процеси стають формою придушення інакомислячих, формою придушення громадянської активности й соціальної критики, необхідної для здоров'я всякого суспільства. Вони свідчать про щораз сильнішу реставрацію сталінізму, проти якої так рішуче і мужньо застерігають І. Габай, Ю. Кім та П. Якір у своєму зверненні до діячів науки, культури і мистецтва СРСР. На Україні, де порушення демократії доповнюються та загострюються перекрученнями в національному питанні, симптоми сталінізму виявляються ще сильніше»[488].
Першим підписав цього листа Сергій Параджанов. Приєднав свій голос до цього протесту і Василь Стус.
Лист викликав певний резонанс ув Европі та світі. У лютому 1969-го «за амністією» було звільнено Вячеслава Чорновола[489].
У квітні 1968-го починається збір підписів під листом 150-ти, де також є Стусів підпис. У ньому засуджувалася практика «закритих» судових процесів над представниками творчої інтеліґенції Києва, Івано-Франківська та Львова[490].
Удар у відповідь з боку влади не забарився: за роман «Собор» почали цькувати українського письменника Олеся Гончара. Очолив кампанію Голова КДБ при Раді Міністрів СРСР Ю. Андропов, який у листі до ЦК КПРС оцінив «Собор» як «політично шкідливий твір, що пропагує елементи націоналізму, в спотвореному світлі зображує радянську дійсність»[491].
Саме в цей час Василь Стус закінчив роботу над укладанням збірки «Зимові дерева» й 12 травня 1968 року подав її до видавництва «Молодь»[492].
Книжку неофіційно забороненого молодого й незручного літерата чомусь було відразу включено у видавничий план і розпочато її підготовку до друку.
На жаль, первісний варіант збірки не зберігся. Загалом схвальну внутрішню рецензію написав Іван Драч, який «гаряче рекомендував»[493] книжку до друку. Однак після того, як набув розголосу відкритий лист Василя Стуса до Президії Спілки письменників України з приводу статті О. Полторацького «Ким опікуються деякі гуманісти», опублікований в «Літературній Україні», збірку було знято з виробництва, а рукопис повернуто авторові.
Не маючи надії, що його листа буде опублікувано в газеті українських письменників, В. Стус надсилає його копії секретарю ЦК КПУ Ф. Д. Овчаренкові та редакції журналу «Всесвіт». До цього нерозважливого, але емоційно зрозумілого кроку поета підштовхнуло обурення, яке він відчув, читаючи пасквіль Полторацького, в якому оббріхували його товаришів та пересмикували зміст «Листа 139-ти». Не зреаґувати на це Василь просто не міг:
«Як відомо, чорна сотня культовиків відновила свої погроми ще з середини 1965 року. Упродовж наступного року були засуджені десятки людей — художників, науковців, інженерів, педагогів, студентів… звільнено з посади багато вчених, кваліфікованих редакторів; виключено з вузів чимало студентів; зарізано не одну талановиту книгу — М. Осадчого, М. Долька, М. Холодного, В. Кордуна, М. Воробйова, Л. Костенко; травмовано тисячі душ. Про багато з цих погромів ішлося в листі В. М. Чорновола до уряду… Репресії не припиняються й подосі. Зовсім недавно було звільнено з роботи… М. X. Коцюбинську, палеонтолога Г. Бачинського, фізика І. Заславську…, виключено зі Спілки художників А. Горську, Л. Семикіну, Г. Севрук…, зацьковано та віддано в солдати одного з найбільш обдарованих сучасних українських поетів В. Голобородька.
486
Див.: Борис Захаров. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956—1987) / Харківська правозахисна група. — X.: Фоліо, 2003, С. 92—93; Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років. — К.: Либідь, 1995, С. 71—72.
487
Повний текст листа див.: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали. Том III. — Сучасність, 1983, С. 238—241.
488
Там само. — С. 239—240. Лист було надіслано в березні 1968-го, а 11 жовтня 1968 р. опубліковано в газеті «Свобода».
489
Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Том 1: Особистості. — Харків: Фоліо, С. 173.
490
В. Ф. Верстюк, О. М. Дзюба, В. Ф. Репринцев. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. — К.: Наукова думка, 1995, С. 568.
491
Там само.
492
Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 355.
493
Машинописна копія внутрішньої «Рецензії на рукопис книжки „Зимові дерева“ — вірші Василя Стуса» Івана Драча. — Зберігається в архіві родини поета. У своїй дипломній роботі «Ранні роки життя Василя Стуса», яка була видана окремою книжкою під назвою «Життя і творчість Василя Стуса» (1992), автор цієї книги, не маючи на той час повного варіанту рецензії І. Драча, дозволив собі назвати її позитивною й поверховою. Зараз, коли в архіві Василя Стуса знайдено повний текст рецензії, мені хочеться перепросити шановного Івана Драча за свою непоштивість, зумовлену браком матеріалу. Згадана внутрішня рецензія є важливим джерелом інформації про «Зимові дерева» зразка 1968 р.