Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
За тим же клаптиком письмового столу, або й на кухні, куди часто виходив курити, Стус писав і свої листи — до друзів на волі й за огорожами колючого дроту: «Панасе! — звертається до ув'язненого художника Заливахи, прагнучи бодай листовно підтримати його дух. — Що хотів тобі сказати. Недавно в Донецьку був голова Ради міністрів Косигін, був він і на тій шахті, де я після Горлівки працював плитовим трохи. Це шахта „Октябрьская“ м. Донецька. То мій товариш з ним розмовляв, і якось зайшла мова про вас — в'язнів. Товариш казав, що з вами неґречно поводяться, і наводив деякі факти — як ведуться з Даніелем, Караванським. То Косигін сказав, що він не знав того, а колись так намне хвоста тим паскудам-начальникам, що знати будуть повік. Чоловік він рішучий, і думаю, що матимете нових начлагів, коли ваші „педагоги“ не матимуть зайвої клепки. І ото товариш мені розповів — і я вирішив — тобі переписати, аби ти (і інші) не вішали носа. Але хіба ж Ви його вішаєте? Мені ваші місця знайомі — 5 літ тому служив на північній Свердловщині, то проїздив і ваші благословенні краї. Тільки не знав, що все то матиме колись славу інтелектуальної Мекки, куди збиратимуться кращі розуми під капральський нагляд.
…У мене таке відчуття, що вже жалкую — якого біса місцева сволота не запроторила мене туди до Вас. Побути там кілька років — нікому не завадить. Навіть тому начлагові, якого так лаяв Косигін. Він у вас свиня, як і належить начлагові? Тепер буде (або — має бути) славний чоловік у торжковських туфлях…[462]
Недавно був у мене (сьогодні я збагатів на сина!) Микола Холодний[463] з якимось гидким Василем Глинчаком зі Львова. Микола геть усього боїться. То вже трохи його заспокоїли. Бо, виселеному з Києва, йому не мед. Читаю всілякі міністерські доповіді й повість Дюрренматта „Грек шукає гречанку“. Тягне на прозу, але жалкую, що крім стройбатівської не мав ніякої зеківської практики. Чи не знаєш, у Вас не можна стажируватися на посаді молодшого зека? Розпитай, будь ласка, у якого бурмила.
Завтра — з'їзд письменників. Усе, здається, розіграно дорешти. Преса мовчить, хіба що який відважний Гуцало згадає одіозну Л. Костенко та М. Вінграновського. В Одесі мені читали його вірша:
Бач, як ламається Микола від геніяльного до просто дешевого. Але я вірю в нього найбільше — він найчистіший талант.
З новин — іще такі: десь за місяць буде Плужник — я вже бачив третю верстку[464]. Новиченко написав величезну передмову, де провадить довго й нудно. Там будуть дві поеми Євгена Павловича. Недавно був вечір пом'яти Зерова. Г. П. Кочур цікаво розповідав про поневіряння. Читав деякі тюремні листи. Це було цікаво. Гарно провадив і Євген[465] — але завжди з дозою романтики, як він те полюбляє. Бачив у одного товариша автографи Плужника — чіткий упевнений неграйливий почерк. „Каменю один приділ — мовчати“. Знаєш ти Плужника?
Звичайно, він геній. Може б ви там займалися вивченням іноземних мов, то можна було б переслати всі словники й літературу?
Може — китайські словники? Тут читався лист про хунвейбінів. Кажуть, „сотрем в порошок“ всю імперію.
Щасти тобі, Панасе!
Щасти друзям-побратимам, уже нівроку більше року — а там — кончіл строк і ногі в потолок.
З побажаннями доброго настрою, Василь»[466].
Туга, нестерпна туга від життя в дедалі більш обмеженому просторі духу, відсутність можливостей друкуватися, розчарування від розуміння, що вся твоя літературна праця нікому не потрібна, дедалі більше тисне на Василя. Звідси — коріння мимовільного накликання на себе привиду «зеківського досвіду», який проривається не лише в листах, але й у розмовах із товаришами.
Попри застереження «обережних», Василь доволі активно листується з ув'язненими, переймається долею Василя Голобородька, який «вирвався з-під влади дрібних наживок-принад нашого світу, а в голій порожнечі вирваної зубами свободи відчув таку втому, таку оскаржливу жалобу за собою, за світом, що день йому похитнувся»[467].
462
Карл Брюллов назвав поміщика Енгельгардта «свиньей в торжковских туфлях», коли був у нього в справі викупу Шевченка з кріпацтва.
463
Микола Холодний часто відвідував Київ і часто зупинявся у квартирі Стусів на вул. Львівській, 62, кв. 1. 1967 року батьки Валі з сестрою Олександрою переїхали жити на Воскресенський масив, де В. К. Попелюх — тесть поета — отримав двокімнатну квартиру. Від того часу друзі зупинялися в невеличкій двокімнатній квартирі Василя й Валі дуже часто. Проте молоду жінку особливо «діставав» саме Холодний, брудні шкарпетки якого часто бували розкидані всією квартирою.
464
Євген Плужник. Вибрані поезії. — К.: Радянський письменник, 1966.
465
Мова про Євгена Сверстюка.
466
Лист Василя Стуса до Панаса Заливахи від 15.11.1966 р. // Василь Стус. Твори: Том 6: кн. 2. — С. 39—41.
467
Лист Василя Стуса до Богдана Гориня від грудня 1966 — січня 1967 р. // Василь Стус. Твори: Том 6: кн. 2. — С. 42.