Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Оригінальним історичним джерелом є «Києво-Печерський патерик», в основі якого лежить переписка єпископа Володимирського Симона, колишнього ченця Печерського монастиря, з ченцем того ж монастиря Полікарпом. У Патерику утримуються унікальні замальовки київського життя, викладені в розповідях про лікаря Агапіта, який зціляв людей і вилікував Володимира Мономаха; про живописця Алімпія; про побудову Успенської церкви Києво-Печерського монастиря; про конфлікти ченців Федора і Василія з князем Мстиславом Святополковичем; про вихідців з Угорської Русі Мойсея Угрина та ін.[461]. Київ в оповідях Симона і Полікарпа виступає як визначний політичний і культурний центр Русі, який притягував до себе князів, бояр, купців з різних країн світу, видатних зодчих, живописців, церковних діячів.

Як вважають дослідники, до Києво-Печерського патерика ввійшли витяги з «Літописця старого Ростовського», Іпатіївського і, очевидно, Никонівського літописів[462].

Багато цінних свідчень з історії Русі X—XIII ст. міститься в «Історії Російській» В. М. Татищева. Наче передбачаючи появу скептиків, які будуть сумніватись в існуванні літописних джерел «Історії», він писав, що його праця складена «тем порядком и наречием, каковы в древних находятся, собирая из всех полнейшее и обстоятельнейшее в порядок лет, как они написали, ни применяя, ни убавляя из них ничего». Велику роботу з вивчення джерел «Історії» В. М. Татищева здійснили М. М. Тихомиров, Б. О. Рибаков, А. Г. Кузьмін, які переконливо спростували звинувачення його у вимислах і навіть свідомій фальсифікації історичних джерел[463]. В руках В. М. Татищева були літописи (Розкольницький, Єропкінський, Хрущовський, Чернігово-Сіверський), які не збереглись до наших днів. Значний інтерес становить комплекс свідчень з історії Південної Русі XII—XIII ст. Це політичні характеристики князів, повідомлення про князівські з’їзди, військові походи у степ, державну програму Романа Мстиславича, в основу якої було покладено федеративну систему правління в Русі.

Серед писемних джерел з історії Давньої Русі важливе місце посідає «Руська Правда» — звід юридичних законоположень, чинних на території всієї держави. Початок їй поклала так звана «Правда Ярослава», розроблена Ярославом Мудрим у 1015—1016 рр. для Новгорода, а також «Покон вірний». Подальший розвиток давньоруського законодавства пов’язаний з іменами синів Ярослава Мудрого («Правда Ярославичів»), Володимиром Мономахом («Статут Мономаха»), Всеволодом Олеговичем й Ізяславом Мстиславичем («Пространна Руська правда»). Завершилося складання давньоруського законодавства у Новгороді на початку XIII ст.