Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Зашморг затягувався навколо ший багатьох, зокрема українських митців, які мешкали в Будинку «Слово» — багатоповерхівці для письменників і культурних діячів у Харкові. З 1930 року Будинок «Слово» був центром майже істеричного стеження ДПУ. Чекісти постійно шпигували за будівлею; міліція проводила регулярні обшуки шістдесяти восьми квартир і припиняла будь-які випадкові розмови біля будинку за участю більш як трьох осіб на тій підставі, що вони можуть бути незаконними «організаційними» зустрічами, плануванням змови. Остап Вишня взагалі перестав виходити з квартири, а Микола Бажан почав спати в одязі на випадок, якщо за ним прийдуть вночі.

Арешти обезлюднили будинок і створили напружену атмосферу, особливо нестерпну для письменника Миколи Хвильового, чиї заклики до «європейської» літератури в Україні так шокували Кагановича та Сталіна. На той час Хвильовий уже «покаявся» і відрікся від значної частини своїх найбільш провокаційних робіт, включно з його знаменитим гаслом «Геть від Москви!» Під час поїздки по виморених голодом селах Хвильовий побачив чимало селян, які потерпали від голоду, і повернувся до Харкова пригніченим. Письменник розповів другові, що голод, свідком якого він став, був «явищем свідомо організованим... хитрий маневр, щоб одним заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою». Насправді, для Хвильового зв’язок між хлібозаготівлями та придушенням української культури був очевидним. Інформатори ДПУ які за ним стежили, також повідомляли, що після повернення з голодних районів «емоційне оволоділо ним понад усе». Арешт одного з його близьких друзів, літератора Михайла Ялового, ймовірно, став останньою краплею. За години до того, як піти з життя, Хвильовий написав передсмертну записку. У ній він говорив про «розстріл цілої ґенерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію», і закінчив словами: «Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе Комуністична партія».[744]