Історія ГУЛАГу

З цією метою правила, що видавалися у Москві, вимагали суворого контролю над в’язнями, який досягався маніпуляціями з умовами їхнього життя. У принципі, як уже зазначалося, табір класифікував кожного зека за його вироком, професією та його «трудоспособностью» — працездатністю. У принципі, табір призначав кожному зекові роботу і норми, які він мав виконувати. У принципі, табір забезпечував кожного зека найнеобхіднішим — їжею, одягом, дахом над головою, місцем для життя — відповідно до того, як добре чи погано він виконує ці норми. У принципі, кожен аспект табірного життя був організований таким чином, щоб він сприяв поліпшенню виробничих показників: навіть «культурно-виховні частини» таборів існували головним чином тому, що начальство ГУЛАГу вважало, що вони можуть переконати в’язнів працювати краще. У принципі, інспекційні перевірки призначалися для того, щоб пересвідчитися у злагодженій роботі усіх елементів табірного життя. У принципі, кожен зек навіть мав право скаржитися — начальнику табору, в Москву, Сталіну, — якщо табори діяли всупереч правилам.

І разом з тим на практиці все було зовсім не так. Люди не були машинами, табори не були чистими, налагодженими фабриками, а система ніколи не працювала так, як передбачалося. Охоронці брали хабарі, адміністрація крала, а в’язні знаходили способи порушувати чи обходити табірні правила. В’язні у таборах також мали можливість створювати свої власні ієрархії, які часом діяли у злагоді, а часом конфліктували з офіційними ієрархіями, створеними табірною адміністрацією. Незважаючи на регулярні візити московських інспекторів, за якими часто йшли догани і розгнівані листи з центру, дуже небагато таборів жили відповідно до теоретичної моделі. Незважаючи на очевидну серйозність у ставленні до скарг в’язнів — для їх розгляду працювали цілі спеціальні комісії, — вони рідко коли приводили до якихось реальних змін[649].

Саме цей конфлікт між тим, якими уявляла собі табори Москва в їх ідеальному варіанті, і якими вони дійсно були на низовому рівні — конфлікт між писаними на папері правилами і практичними діями, — надавав життю в таборах ГУЛАГу його особливого абсурдного відтінку. В теорії центральна адміністрація ГУЛАГу в Москві диктувала найдрібніші аспекти життя в’язнів. На практиці на кожен такий аспект впливали і стосунки в’язнів з тими, хто контролював їхнє життя, а також їхні стосунки між собою.