Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
Відрізнялася хоча б уже тим, що за радянською системою в’язні класифікувалися як «конвойні» та «безконвойні», і незначній меншості безконвойних в’язнів дозволялося проходити до табору без огляду, бігати за дорученнями охоронців, працювати протягом дня на неохоронюваному відрізку залізниці, навіть жити у приватних помешканнях поза зоною. Цей останній привілей з’явився у ранню епоху історії таборів, у безладніші роки на початку 1930-х[657]. Попри подальшу недвозначну заборону цієї практики, вона вижила. В одному із зводів правил 1939 року начальникам таборів нагадувалося, що «всім без винятку в’язням забороняється жити поза зоною в селах, на приватних квартирах чи у будинках, що належать табору». Теоретично таборам потрібен був спеціальний дозвіл навіть для проживання в’язнів в охоронюваних приміщеннях, якщо вони знаходилися поза межами зони[658]. На практиці це правило часто не виконувалося. Незважаючи на указ від 1939 року, звіти інспекторів, складені через багато років після цієї дати, фіксують найрізноманітніші його порушення. Один з інспекторів скаржився, що у місті Орджонікідзе в’язні розгулюють по вулицях, ходять на базар, заходять до приватних квартир, п’ють і крадуть. В одній з ленінградських виправно-трудових колоній в’язню дали в користування коня, на якому він і втік. У трудовій колонії № 14 у Воронежі озброєний охоронець залишив на вулиці 38 в’язнів, а сам пішов до магазину[659].
Московська прокуратура надіслала листа ще до одного табору, поблизу міста Комсомольська в Сибіру, в якому начальство звинувачувалося у тому, що там щонайменше 1763 в’язням було надано статусу «безконвойних». У результаті, як розгнівано писав прокурор, «на в’язнів завжди можна натрапити у будь-якій частині міста, у будь-якому закладі та на приватних квартирах»[660]. Ще один табір звинувачувався у тому, що 150 в’язням на порушення режиму було дозволено мешкати на приватних квартирах, що призвело до «випадків пияцтва, хуліганства і навіть пограбувань місцевого населення»[661].
Однак у самих таборах в’язні були не повністю позбавлені свободи пересування. Навпаки, у цьому полягає один із дивовижних вивертів концентраційних таборів, і в цьому полягає одна з рис, які відрізняють їх від тюрми: не в робочий час і не під час сну більшість в’язнів могли заходити до бараків і виходити з них, коли хотіли. Неробочий час, з певними обмеженнями, в’язні також могли проводити на власний розсуд. Тільки в’язнів каторжного режиму, запровадженого 1943 року, чи пізніше в’язнів «таборів особливого режиму», які були створені 1948 року, замикали у бараках на ніч — ця обставина викликала велике обурення, а пізніше і була однією з причин заворушень[662].
Прибувши до таборів після замкнених радянських тюрем, в’язні часто були здивовані такою зміною і відчували полегшення. Один зек сказав після прибуття в Ухтпечлаг: «Настрій у нас чудовий — ми дісталися до відкритого повітря»[663]. Ольга Адамова-Сліозберг згадує розмови «від ранку до вечора про переваги табору над життям у тюрмі» після прибуття до Магадану:
«Населення табору (близько 1000 осіб) нам здавалося величезним: стільки людей, стільки бесід, так багато друзів можна знайти!
Природа. Ми ходили всередині огородженої дротом зони і дивилися на небо, дивилися на далекі сопки, підходили до хирлявих дерев і гладили їх руками. Ми дихали вологим морським повітрям, відчували на обличчях краплини дощу, сідали на вологу траву, торкаючись руками землі. Ми жили без усього цього чотири роки, а виявляється, це абсолютно необхідно, без цього неможливо відчувати себе нормальною людиною»[664].
З цим погоджується Леонід Фінкельштейн:
«Вас завели всередину, ви вийшли з тюремної машини, і вас дивують кілька речей. По-перше, те, що навкруги без охорони бродять в’язні — вони кудись ідуть виконувати якісь свої обов’язки. По-друге, вони виглядають зовсім інакше, ніж ви. Цей контраст відчувався навіть дужче, коди я був у таборі, а привозили нових в’язнів. У нових в’язнів обличчя були зелені — зелені обличчя від браку свіжого повітря, від жалюгідної їжі і т. д. В’язні у таборах мали більш-менш нормальний вигляд. Ви опинялися серед порівняно вільних людей, які порівняно добре виглядають»[665].
657
ГАРФ, 9489, архіви Дмитлагу (наприклад, 9489/2/31).
658
ГАРФ, 9401/12/316.
659
ГАРФ, 9401, зібрання автора.
660
ГАРФ, 8131/37/361.
661
ГАРФ, 8131/37/542.
662
ГАРФ, 9401/10/136, 9401/1/4240.
663
Губерман. — с. 33.
664
Адамова-Слиозберг. — с. 48.
665
Фінкельштейн, інтерв’ю з автором.