Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Рис. 27. Срібне з позолотою сасанідське блюдо з поховання угорського вождя (Коробчино).

На сьогодні питання про перебування мадярів у IX ст. на території Східної Європи поступово прояснюють археологічні джерела. Поодинокі угорські поховання відомі поблизу с. Воробйовка на Воронежчині, сіл Волошинське, Манвелівка, Суботинці, Коробчино на Дніпропетровщині й Кіровоградщині та ін. Переважно то були поховання воїнів з конем та озброєнням. Біля с. Суботинці досліджено три поховання, що належали до однієї сім’ї. Це жінка, чоловік і дитина.

Особливо багатим виявилося неруйноване поховання із Коробчино. Серед супроводжуючого його інвентаря були сасанідське срібне з позолотою блюдо та чаша, золоті та срібні браслети, залізна шабля з срібним окуттям піхов, багато орнаментованим рослинним орнаментом, золоті накладки, золота лицева маска, залізні стремена та стріли. Це одне з найбагатших поховань угорського вельможі. В ті часи мадяри об’єднувалися у сім племен, якими управляли вожді-воєводи. Головного з них звали Леведій. Без сумніву, що могила одного з таких вождів була виявлена біля с. Коробчино на Дніпропетровщині.

Рис. 28. Срібне окуття піхов шаблі з поховання угорського вождя (Коробчино).

У середині IX ст. мадяри стають союзниками хозар, беручи участь в їхніх військових походах. Вони навіть збирали данину з слов’ян на користь хозар.

Наприкінці IX ст. на чолі мадярів став Арпад. У ході болгаро-мадярських війн 894 р. болгари в союзі з печенігами розгромили останніх. Після цього мадяри через Велецький перевал 896 р. відійшли за Карпати, звільнившись тим самим від панування хозар. Там вони створили свою войовничу феодальну державність, назавжди закріпившись у Центральній Європі.

Таким чином, можна зазначити, що слов’яни здавна розвивалися не ізольовано, а в тісних контактах з сусідніми народами. Особливо значний вплив на формування слов’янства мали балти, кельти, германці та іраномовні кочові та напівкочові племена. Населення території України перебувало також у складних відносинах з Римською, а пізніше Візантійською, імперією.

Починаючи з середини І тис. н. е., археологи фіксують появу на просторах Південно-Східної та Центральної Європи трьох культур (празької, пеньківської та колочинської), носіїв яких можна пов’язувати з ранньослов’янськими угрупованнями, відомими давнім авторам під іменем склавинів, антів і венетів. Певні відмінності між ними свідчать про етнографічну специфіку слов’янських племен, яка, можливо, пояснюється різними субстратами, на яких виникли слов’янські старожитності окремих регіонів.

Зазначимо також, що спроби створення слов’янами стійких племінних союзів до IX ст. не мали успіху. Слов’янська державність зароджувалась у складних умовах конфронтації з германськими (перша половина І тис. н. е.) та тюркськими народами (друга половина І тис. н. е.). Лише подальший розвиток слов’янського суспільства протягом VIII—IX ст. створив передумови для формування ранньодержавних утворень. Зрештою, на основі найбільш значних племінних союзів Подніпров’я утворюється перше державне об’єднання східних слов’ян — Київська Русь.