Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Хан Аспарух (близько 643—701 рр.) спочатку очолював племінний союз болгар в Нижньому Поволжі та Приазов’ї. Але під натиском хозарів він з одноплемінниками відійшов в Південну Бессарабію, а потім у 70-ті рр. VII ст. — в Добруджу, що на правому березі Дунаю. Там болгари зустрілися з об’єднанням семи слов’янських племен, що були під протекторатом Візантії. Згодом вони почали виступати як союзники. Незважаючи на те, що в цьому об’єднанні панівне становище зайняли болгари на чолі з верховним ханом, вони істотно не вплинули на характер суспільних відносин в цьому союзі. Навпаки, болгари зазнали асиміляції, сприйнявши вищу організацію та культуру слов’ян, у яких формувалися ранньофеодальні відносини. М. Грушевський у зв’язку з цим писав, що, «об’єднавшись із слов’янами, болгари створили болгарську за йменням, слов’янську насправді державу, де ця болгарська орда за кілька поколінь зовсім губиться в масі осілих слов’ян»[441].

Спроби Візантії підкорити собі об’єднання болгар і слов’ян виявилися невдалими. Мирним договором, підписаним 681 р. з Аспарухом, Візантія визнала існування на Балканах Болгарської держави. Її територія знаходилася між р. Дунаєм на півночі, горами Стара-Планина на півдні, р. Іскир на заході і Чорним морем на сході. Перше Болгарське царство проіснувало до 1018 р.

Внаслідок жорстокої боротьби за першість у східноєвропейських степах хозари отримали перемогу над болгарами. Потерпівши поразку, одна частина болгар увійшла до складу Хозарії; друга — не бажаючи підкорятися ворогові, піднялася по Волзі на північ, де згодом виникла Волзька Булгарія; третя — відійшла в межі Візантії. Йосип, який очолював хозар, з розгромом болгарських племен пов’язує початки Хозарського царства. «В мене записано,— повідомляє він,— що коли мої предки були ще нечисленними, всесвятий,— благословен він,— дав їм силу, могутність і міцність. Вони вели війну за війною з багатьма народами, які були могутнішими і сильнішими від них. З божою допомогою вони прогнали їх і зайняли їх країну, а деяких з них примусили платити данину до сьогоднішнього дня. У країні, в котрій я живу, жили раніше в-н-ит-р’и. Наші предки, хозари, воювали з ними. В-н-ит-р’и були більш численними — такими численними, як пісок біля моря, але не змогли вистояти перед хозарами. Вони залишили свою країну і втекли, а ті переслідували їх, поки не наздогнали їх, до річки на ім’я Дуна. До сьогоднішнього дня вони розташовані на ріці Дуна і поблизу від Кустандини, а хозари зайняли їхню країну, до сьогоднішнього дня»[442].