Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Русь являла собою історично важливу зону, через яку здійснювалися контакти між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це зумовило порівняно швидке входження її в загальноєвропейський історико-культурний ландшафт. Про сильну східнослов’янську державу заговорили в різних частинах Старого Світу. Відомості арабських і візантійських авторів, свідчення скандинавських саг, французькі епічні твори показують Русь як велику країну, що посідала важливе місце в системі європейських політичних та економічних зв’язків. Ал Масуді повідомляв, що руси «складають великий народ». Знаменита пісня про Роланда свідчить про участь руських дружин у війні проти Карла Великого. Микита Хоніат змушений був визнати, що «християнський» руський народ врятував Візантію від навали половців.
На Русі в цей час росло і міцніло усвідомлення власної причетності до світової історії. Не випадково на монетах Володимира Святославича великий київський князь зображався, як візантійський імператор. Він і його попередники, за висловом визначного церковно-політичного діяча Русі першої половини XI ст. Іларіона, «не въ худѣ бо и не вѣдомѣ земли владычѣствоваша, нъ въ Руськѣ, яже ведома и слышима есть всѣми четырьмя концами земли»[449].
Київській Русі належить особливе місце серед країн Східної Європи, аналогічне тому, котре посідала імперія Карла Великого в історії Європи Західної. Обидві виплекали і дали життя кільком народам і державам.
Процеси політичної консолідації і формування держави перебували в тісному безпосередньому зв’язку з процесами етнічними. Східнослов’янські міжплемінні об’єднання поступово складалися у відносно єдину народність, яка одержала назву «русь».
Давня Русь мала широкі міжнародні зв’язки. Тісні контакти вона підтримувала з Польщею, Чехією, Болгарією, Угорщиною, Грузією, Вірменією, Середньою Азією, Волзькою Булгарією, країнами Західної Європи — Францією, Англією, Данією, Швецією, Норвегією і, звичайно, з Візантією. На ранньофеодальному етапі розвитку Київської держави міжнародні зв’язки здійснювалися централізовано, пізніше поряд з Києвом у систему європейських політичних та економічних відносин активно включилися й інші центри Русі — Новгород, Галич, Смоленськ, Володимир-на-Клязьмі.
Існування відносно єдиної Київської Русі охоплює період з IX по 30-ті роки XII ст. Політична форма держави — ранньофеодальна монархія з елементами федералізму. На першому етапі існування держави відбулося формування її території, визначилися кордони країни, склались усі основні інститути влади (князь, собор, снем, віче, ряд), адміністративно-територіальна структура.
У 30-ті роки XII ст. (рубіж до певної міри умовний) Русь вступила в період феодальної роздробленості, який характеризувався дальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, кристалізацією окремих князівств, регіональною консолідацією. Держава не розпалась, як іноді стверджується в літературі, а змінила свою феодальну форму, стала федерацією відносно самостійних князівств. Київ, хоч і втратив свою колишню політичну велич, все ж залишався найавторитетнішим центром Русі, символом її історичної спільності, церковною столицею.
Давня Русь проіснувала до 40-х років XIII ст. і впала під ударами монголо-татарських орд Чингісхана і Батия.
Тривалий час основним джерелом дослідження історії Київської Русі були літописи. Їх історіографічне опрацювання і публікація здійснюються вже понад півтора сторіччя. Великий внесок у цю надзвичайно важливу і копітку справу зробили О. О. Шахматов, А. М. Насонов, М. Д. Присьолков, М. М. Тихомиров, Д. С. Лихачов, В. М. Істрін, О. С. Орлов, М. Г. Бережков, Л. В. Черепній, Б. О. Рибаков, А. Г. Кузьмін, В. Ю. Франчук та ін.
Основу давньоруського літописання складає «Повість минулих літ», до якої увійшли більш ранні літописні твори, написані в Києві наприкінці X — в XI ст. Перша редакція «Повісті» здійснена літописцем Нестором близько 1111 р. Її ґрунтовну публікацію з перекладом на сучасну російську мову, текстологічним аналізом і археографічним описом списків здійснили Д. С. Лихачов та Б. О. Романов[450].
449
Розов Н. Н. Синодальный список сочинений Илариона — русского писателя XI в.// Slavia. Časopis pro slavanskou filologii. — 1963. — Roc. 32, scs. 2. — S. 161.
450
Повесть временных лет. — Ч. 1. Текст и перевод. Подготовка текста Д. С. Лихачёва, перевод Д. С. Лихачёва и Б. А. Романова; Ч. 2. Приложения. Статьи и комментарии Д. С. Лихачёва / Под ред. В. П. Адриановой-Перетц. — М.; Л., 1950 (далі — ПВЛ).