#Галябезголови

— Тисяч вісімсот баксів? — сказав Чорнобай.

Антін завмер. Роздивлявся друга прискіпливо.

— А ти знаєш більше, ніж здається! — сказав. — Можеш згодитися…

— Для чого, Антоне?! Нічого я не знаю і знати не хочу! — відповів Чорнобай роздратовано. — Я в такі ігри давно вже не граю! Ці суки тероризують мого сина і його дружину. І я тільки одного хочу: щоб вони дали дітям спокій!

— Хочеш для них спокою, сам трохи пометушися!

— Не розумію я тебе!

— Андрію, я тобі конкретно допоможу! — відповів Черпак. — Але і ти мені допоможи, друже. Цього козла Гашинського давно пора за ґрати запроторити. Через те, що в аптеках гімно замість ліків продають, стільки людей померло… Може, тисячі! Реально — тисячі! Хіба не варто з цим боротися?

— Що я маю робити?

— Я тобі скажу. Дай мені день-два. Проконсультуюся з певними людьми і скажу.

Чекати довелося недовго. Того ж вечора, коли Чорнобай тільки упорався на «Леваді» і вже повертався до Затятового, зателефонував Черпак.

— Зустрінемося?

— Це терміново? Бо я за містом, — сказав Чорнобай.

— А-а-а… «Левада»! Все пестиш її, ніяк не можеш покинути! Слухай, друже! Тобі варто її здихатися!

— Чого б це?

— Бо та «Левада» тебе засмокче! — відповів Черпак. — Ти ж світу білого не бачиш через свою «Леваду». І проблеми у твоєму житті виникають, бо ти вчасно не можеш потрапити на ділову зустріч. Через «Леваду»!

— Антоне, досить. Вже виїжджаю.

Чорнобай скерував позашляховик до виїзду із Затятового. Якщо на трасі спокійно — до Києва за півгодини дістанеться. Містом — іще півгодини. Черпак призначив зустріч у ресторані готелю, де п’ятнадцять років тому на презентації приладів для апаратної косметології Чорнобай зустрів Юлю.

— Це щось значить чи ні? — їхав набережною в бік готелю, та раптом повернув до «Театральної», «Золотих воріт». «Хоч гляну здалеку», — вирішив, повільно проїхав Пушкінською повз старовинний будинок. У вікнах квартири номер п’ять горіло світло.

— Добре, — сказав. — Усе буде добре…

Черпак виклав суть справи за хвилину. Поклав на столик перед Чорнобаєм чорно-біле фото замордованого чоловіка.

— Це громадянин Гаваненко. Тиждень тому народний депутат Гашинський по-звірячому побив цього дядька. Дядько впав у кому, а позавчора помер.

— Для чого ти розповідаєш мені про це? — насупився Чорнобай. — Думаєш, я не знаю, скільки коштує життя простої людини у нашій славній Україні? Чи демонструєш, що станеться з моїм сином і невісткою, якщо я тобі не допоможу побороти цього Гашинського?

— Хтось же має його зупинити.

— Я?

— Чому би ні? Гашинський побив дядька у Козельці. І попервах місцева поліція відреагувала як слід. Дядька забрали до лікарні, по факту побиття відкрили кримінальну справу. Та за кілька днів магічним чином усі свідки відмовилися від своїх свідчень, ніхто Гашинського в цей день у Козельці не бачив, а справу закрили «у зв’язку з відсутністю складу злочину».