#Галябезголови

— Андрію, це підло! Справжній мужчина ніколи не став би мститися жінці руками невістки і якогось лузера з Хмельниччини! Ще й через стільки років! Чого ти хотів добитися?! Зробити мене нещасною?!

— Ти і без мого втручання геть нещасна, — печально відповів Чорнобай. — Думав, мене це порадує. Але… не радує!

— Припини! — попросила тихо.

— Не радує… — продовжив. — Від тої Юлі нічого не лишилося. Навіть її сміху, — замовк, глянув на пані Жадкіну. — За що ти вбила її?..

Добре, що нікому не дано побачити, як після гіркої правди серце жінки стискається і дихати майже несила. Людям звичніше оцінювати горе за його зовнішніми ознаками. Та пані Жадкіна давно поборола всі зовнішні ознаки емоцій, вона давно не сміялася і не плакала, бо від сміху і сліз лишаються зморшки.

Під ранок без результатів полковник з компанією врешті вимелися з будинку Чорнобая, попрямували в бік столиці. Юля з кам’яною маскою на лиці сиділа на задньому сидінні «мерса» поряд зі своїм старим впливовим багатим чоловіком. Жадкін голосно хропів, а в голові Юлі лунав голос Андрія… «За що ти вбила її?!» За що?.. Намагалася згадати себе колишню, з тих часів, коли відважно і неконтрольовано могла займатися сексом з азартним чоловіком на підвіконні готелю. І голосно сміятися над його недолугими гоноровими жестами. Пані Жадкіна дуже старалася згадати себе! Та не змогла…

Чорнобай наче тримав руку у полум’ї — так ясно відчував небезпеку, яка нависла над Галею. Перед самим від’їздом полковник підкликав Чорнобая до вікна, глянув йому в очі.

— Двадцять відсотків! — сказав.

— Мені?

— А кому ж? Двадцять! Ти вже порахував, скільки то? Сто шістдесят тисяч баксів!

— Так! Сто шістдесят, — сказав Чорнобай.

— Сподіваюся, не треба пояснювати, у якому разі в тебе є шанс отримати таке бабло?

— Не треба.

— Так зроби собі послугу! У тебе он тачка… іржава!

— Вона просто брудна.

— Та по цимбалах! — відрізав полковник. — Допоможи мені й собі. Домовилися?

— Домовилися, — відповів.

Як тільки слід непроханих гостей зник з обійстя, рвонув до позашляховика — мчати до Києва, змусити Галю сказати йому правду, бо без того Чорнобай не зможе загасити вогонь ні за яких умов: ані у разі, якщо невістка ні в чому не винувата і її треба захищати, ані у разі, якщо причетна до злочинів. Чорнобай давно зрозумів: у кожній людині в тисячу разів більше загадок, ніж здається, а в житті легко може статися те, чого не мало б статися нізащо.

Вже сів за кермо, завів двигун, та зупинив себе, бо — стоп! Тихо, тихо! Треба вичекати хоча би хвилин двадцять, бо чоловік Юлі хоч і скидається на млявого старого колобка, та в очах стільки розуму, хитрості і ницості, що краще дати полковникові від’їхати від Затятового подалі, перш ніж самому рушати з місця.

Задумався… Юля, салон краси, кейс із грішми… Чому поліціянт так рве серце? Кейс — їхній із Юлею? Рука потяглася до мобільного, щоб зателефонувати Антону Черпаку: той точно в курсі всіх мутних схем! Вчасно зупинився. І не тому, що ранок іще не добіг і до шостої.