#Галябезголови

Жінка відчула, як кожне слово чоловіка коле її холодними гострими гранями.

— Хіба я була невдячною? — прошепотіла.

— Я маю пестити наше «вчора»?! Юлю, мать твою! Може, увімкнеш мізки і врешті подумаємо, як не втратити наше «завтра»?!

— Вибач…

— Теж зайве! Мені потрібна твоя порада!

Глянула на полковника розгублено.

— Може, є сенс засекретити результати експертизи?

— Не вийде. У Гашинського і без мене є люди в поліції. День-два — і дізнається, — полковник замовк, знову уп’явся поглядом в одну точку.

— Зроби навпаки! Хай про причетність помічника Гашинського до… вбивства його матері дізнаються всі ЗМІ!

— Думав про це, але довбана гласність — палка з двома кінцями. І наслідки прорахувати майже неможливо!

— А якщо про результати експертизи першим дізнається сам Льоня Бурсак? А твої люди прослідкують за ним. Його реакція багато про що розповість.

Полковник жестом зупинив дружину: досить! Глянув на неї з повагою: нормальну ідею запропонувала! Підвівся, обійняв.

— Як настрій? Сенс життя віднайшла?

— Гроші би з кейса віднайти! Багато чого враз би стало на свої місця.

— Упізнаю свою жінку!

— Значить, ми дарма грішили на Чорнобаїв? І на Галю з чоловіком, — сказала. «І на Андрія…» — мовила подумки і так засмутилася, наче те, що Чорнобай не мстився, а просто забув її, було у тисячу разів гірше. — Ненавиджу! — вихопилося.

Перелякалася, зиркнула на чоловіка зацьковано.

— Чорнобаїв рано з рахунків списувати! — відповів полковник.

Знав би Тьома про душевний стан Юлії Володимирівни Жадкіної, вхопив би хазяйку «Белли» за рученята, сказав би:

— Сестро! Ми… брати по нещастю! Так само як і ви, мордуюся від загроз невизначеності, ненавиджу ситуацію, коли з напруженням чекаєш навали трагічних подій, із яких, ясна річ, сподіваєшся вийти переможцем, а замість того… ніяких подій! Взагалі ніяких, наче саме життя про тебе раптом забуло і ти якогось біса мусиш голосити: «Агов! Я тут, я є!» — аби нагадати про себе. Хіба не ляпас?

Тривожився недарма. Полковник Жадкін, який всі попередні дні нахабно й агресивно контролював кожен крок майбутнього психолога, пресував, розмахував перед носом Тьоми то батогом, то пряником і навіть пообіцяв йому десять відсотків від готівки з кейса, раптом зник! Не просто перестав телефонувати. Сам теж не виходив на зв’язок, коли Артем набрав його раз. Потім ще раз.

Щось сталося! Щось непересічне, але — що?! Найбільше Тьома боявся, що поліція і без його допомоги знайшла гроші, а значить, усі його мрії про безтурботне багате життя можна зливати в унітаз.

— Я більше не потрібний? І Галю дарма залякав: сидить у тій квартирі на Пушкінській, як миша. Невже вона реально нічого не знає про гроші?! Я ж стільки часу і власного ресурсу на неї витратив!

Що робити? Вирішив вичекати, але терпіння вистачило на два дні. Вже надвечір другого дня влаштував допит Жені Лисиці, яка знову тирлувалася на Тьоминій суверенній території. Мовляв, як там пані Жадкіна? Заспокоїлася вже? Чоловік її кейс знайшов?