#Галябезголови

— Зап’ястки й досі не зажили, — прошепотів, пішов до під’їзду. Та швидко йшов, наче боявся знову побачити невістку на краю безодні.

Галя так здивувала Чорнобая — ледь не впав. Відчинила двері, побачила свекра, видихнула, подалася до нього і раптом судомно обійняла. І хоч би щось сказала чи пояснила! «Хвилювалася за вас» чи, наприклад, «дякую за прихисток». Бо, чорт забери, Чорнобай не мастак розшифровувати відчайдушні жіночі жести. Розгублено завмер у дівочих обіймах, почувався останнім телепнем, бо ж не могло бути й мови про те, щоб у відповідь і сам обійняв чи погладив по волоссю…

— Галю… — видушив врешті.

— Вибачте, — відступила, знітилася.

— Проїхали! — відповів надто холодно, як для рятівника, роль якого саме примірював. — Давай сядемо і поговоримо про все, що з тобою відбувається.

— Сісти нема на що, — відповіла. — У цій квартирі є тільки газова плитка, матрац і телевізор.

— Підвіконня є! — сказав, і хоч згадки понесли до Юлі, готелю і сексу, відігнав їх, першим сів на підвіконня. Кивнув Галі: вмощуйся поряд.

— У мене за ці дні відбулося кілька різних зустрічей… — хотів почати здалеку і обережно, та раптом зрозумів, що то — велика помилка. Коли на тебе мчить вантажівка, не час вивчати правила дорожнього руху. — Коротше, я все знаю! Про пограбування і кейс із грошима, про вбивства, про все! Тому в мене відпала потреба ставити тобі запитання, яких ти так боїшся!

— Не боюся… — прошепотіла.

— Крім одного! — продовжив.

Напружилася, дивилася свекрові прямо в душу.

— Що? Не хочеш, аби я питав? Однаково запитаю!

— Нащо?

— Ні, ні! Спочатку я! Ти — потім! Домовилися?

— Про що хочете запитати?

— Знаєш, де гроші?

— Ні! Присягаюся! Ні! — вигукнула відчайдушно.

Зазирнув у сині очі. Кивнув:

— Добре, вірю.

— Я взагалі не маю ніякого стосунку до тих подій! — занервувала, заговорила швидко, збуджено. — Коли біля «Белли» пограбували гостя Юлії Володимирівни, я не знала, що у кейсі гроші. Весь час думала, що так Юлії Володимирівні передають контрабандні медичні препарати для косметології. Присягаюся! Грабіжника… я би впізнала, якби десь побачила, але я не знала його! І Юрко… Хлопець, який мене підвіз і кейс віддав… Не знала, що він причетний до злочинів. Коли Тьома… вигнав мене з дому, не розуміла, куди мені подітися. Геть одна лишилася. Навіть подружка призналася, що боїться мене прихистити. Юрко у ту годину опинився поряд… А потім — ви. І я вам за це дуже вдячна. І Юркові…

— Ясно!

— Але тепер усі думають, що гроші вкрала я.

— Все нормально, Галю. Я тобі вірю. Не хвилюйся. Я зможу тебе захистити.

— Ви? Заради Бога! Андрію Івановичу! Не треба! У мене є Тьома!

Тьому самого ще захищати доведеться! Що більше Чорнобай розмірковував над ситуацією, у яку втрапила Галя, то більше упевнювався: Тьома і не збирається захищати дружину. Рветься лиш до бабла з кейса! А якщо так, син може вляпатися у таку халепу, якій лише грошима не зарадиш. І Галі від того легше не стане.