Метаморфози

229] Тиха в краю Гемонійському є луковидна затока. 230] Вдаль рукави потяглись. Якби глибше — була б там, напевно, 231] Гавань. А так — по жовтавім піску тільки ковзає хвиля. 232] Берег—на диво твердий: на піску не лишається сліду; 233] Легко по ньому ступать, не буває там твані морської. 234] Близько є миртовий гай, на двоколірні ягоди щедрий. 235] В ньому — печера; природна чи створена — важко сказати, 236] Дуже подібна до твору митця. Загнуздавши дельфіна, 237] Голою ти в той куток запливати любила, Фетідо. 238] Поки лежала, поринувши в сон, у жагучі обійми 239] Взяв тебе, сонну, Пелей. Не домігшись благаннями ласки, 240] Силою він скориставсь: охопив тобі шию руками, 241] й був би таки переміг, якби ти не вдалась до мистецтва, 242] Що притаманне тобі,— появлятися в постатях різних. 243] Птицею в небо зметнулася ти — він тримав уже птицю; 244] В землю сосною вросла — та Пелей ухопився за стовбур; 245] Потім тигрицею стала смугастою — й тут, ізлякавшись, 246] Руки свої розімкнув Еакід і звільнив тебе врешті. 247] Все ж він на хвилю вино ллє богам, що живуть у глибинах 248] Моря, тварин їм у жертву приносить і спалює ладан, 249] Поки, з—під хвилі піднявши чоло, не промовив до нього 250] Віщий Протей: «Еакіде,— сказав,— ти доможешся шлюбу! 251] Тільки, як діва, втомившись, засне в прохолодній печері, 252] Путами, поки триватиме сон, обв'яжи її міцно. 253] Не відступайся, хоч тілом вона сто разів би мінялась,— 254] Що б не було там — тримай, поки знову не стане собою!» 255] Мовив карпафський віщун — і в безодняві рідного моря 256] Зникло обличчя його, й відлунало промовлене слово. 257] Спадистим шляхом Тітан уже йшов і нахиленим дишлом 258] Вод гесперійських торкавсь. Ось тоді Нереїда прекрасна, 259] Вийшовши з моря, до милої їй подалася печери. 260] Тільки—но взявся Пелей полохливу красуню в'язати — 261] До перевтілень одразу вдалась. Та, почувши всім тілом 262] Пута, й руками, хоч як не пручалась, не в силах рухнути, 263] Врешті, зітхнула. «Ти верх,— каже,— взяв не без помочі бога!» 264] Й знову Фетіду побачив герой, і в жадані обійми 265] Взяв її, й велета стала носить вона в лоні — Ахілла.