Метаморфози

85] Вакхові все ж того мало було. Залишивши ті землі, 86] В колі найкращих жінок він до рідного Тмолу подався, 87] Де пропливає Пактол, хоч у пору ту золотоносним 88] Він ще не був і піском дорогим ще не вабив нікого. 89] Там і сатири гуртом, і вакханки до бога спливались. 90] Та не з'являвся Сілен: од вина й довголіття тремтливий, 91] В руки фракійським селянам попався. Зв'язавши вінками, 92] Щоб не чкурнув, привели до Мідаса, кого до священних 93] Таїнств Орфей залучив із співцем кекропійським — Евмолпом. 94] Цар, у старому впізнавши супутника свят, побратима, 95] Щиро його привітав; несподіваній зустрічі радий, 96] Десять днів і ночей пригощав його в домі своєму. 97] Вже одинадцятий раз переборював Люціфер в небі 98] Зграї зірок. Лиш тоді задоволений цар на лідійські 99] Ниви подавсь і вернув вихованцеві старця Сілена. 100] Бог дав можливість царю, за наставника вдячний, Сілена, 101] Будь—який вибрати дар, але все ж не на користь для нього. 102] Цар, не подумавши,— «Хочу,— сказав,— щоби з ласки твоєї 103] Все, чого тільки торкнусь, оберталось у золото жовте». 104] Слова дотримавши, Лібер—отець наділив його згубним 105] Даром і тільки подумав: «Міг краще собі побажати». 106] Радий своїй же біді, берекінтський герой, оді йшовши, 107] Дар випробовує ділом,— що бачить, до того й торкнеться. 108] Ледве що вірить собі: відламав із вербички низької 109] Гілку зелену — й вона несподівано злотом сяйнула. 110] Камінь підняв із землі — заблищав несподівано й камінь. 111] Темної скиби торкнувсь — і вона золотим заясніла 112] Зливком. Колосся зриває сухе — на долоні ж у нього — 113] Золото щире горить. Ось тримає він яблуко, справді 114] Наче з садів Гесперід. Лиш високих одвірків діткнеться 115] Пальцями — й тут же промінням до нього всміхаються двері. 116] Навіть, коли він у воду джерельну занурював руки, 117] Хвиля, спливаючи з рук, обманути могла б і Данаю. 118] Радість йому переповнює груди. В уяві щасливця 119] Робиться все золотим. Йому стіл заставляла прислуга: 120] Різноманітне їство було, печиво, ласощі всякі. 121] Та, коли тільки рукою торкнувся дарунків Церери,— 122] Щедрі Церери дари непомітно ставали твердими. 123] Тільки—но пряника жадібним зубом хотів надкусити,— 124] Зуб на тверду натрапляв золотаво—червону платівку. 125] Спраглий, хотів закропитись водою розведеним Вакхом,— 126] Золото замість вина йому в горло струмилось із кухля. 127] Вражений лихом нечуваним цар,— і багатий, і вбогий.— [191] 128] Прагне позбутись майна, про що марилось — те проклинає. 129] Голоду вже не вспокоїть ніщо. Пересушує горло 130] Спрага. Ненависне золото мучить його — й по заслузі! 131] Врешті, до неба в сльозах піднімаючи руки блискучі,— 132] «Батьку Ленею, —до Вакха звернувсь,— хоча сам завинив я, 133] Все—таки зглянься, молю, з золотого врятуй мене лиха!» 134] Лагідний бог, пожалівши царя, що вину свою визнав, 135] Дар свій недійсним зробив, розірвав нещодавню умову. 136] «Щоб у тім золоті, згубнім для тебе, ти вік не карався, 137] Йди,— каже бог,— до ріки, що пливе коло Сардів могутніх. 138] По крутосхилу прямуй, щоб назустріч тобі всю дорогу 139] Річка пливла. До верхів'я дійшовши, під сам її витік, 140] Де найпотужніше, піну збиваючи, бурхають води, 141] Тім я підстав — течією і тіло омий, і провину». 142] До того струменя цар підійшов, і заграло у ньому 143] Золото: сили такої набравсь він од тіла людського, 144] Й нині ще, давню, багату на золото жилу зберігши, 145] Твердне земля, і пісок золотиться на скибі вологій.