Метаморфози

663] Віддих сухий виривавсь із утомлених уст Гіппомена, 664] Та до межі ще далеко було. Тоді правнук Нептуна 665] Кинув один із плодів золотих Аталанті під ноги. 666] Та заніміла, й, захоплена золотом, що покотилось, 667] Тут же побігла за ним, і принадливий плід підхопила. 668] Тим скориставсь Гіппомен — і в долоні йому заплескали. 669] Все—таки прудкістю ніг Аталанті вдалося нагнати 670] Втрачене — й знов юнака залишає далеко позаду. 671] Вдруге він кинув і знов перегнав. Але та за хвилину 672] Знову попереду мчить. До межі вже — рукою сягнути. 673] Тут він до мене: «Тепер посприяй мені, щедра богине!» 674] Мовив і з розмаху навскіс, щоб далі було за ним бігти, 675] Золотом сяюче яблуко по—молодецькому кинув. 676] Ця завагалась — підняти чи ні, й коли з волі моєї 677] Все ж нахилилась за ним, я тоді його важчим зробила; 678] Так і загайкою їй перешкодила, й важкістю ноші. 679] Щоб не була, проте, довшою розповідь, ніж перегони,— 680] Першим домчав Гіппомен; перемігши,^ забрав нарогоду. 681] То чи не мав мені дякувать він, мій Адонісе, й ладан 682] Благочестиво палить? Але він позабув про подяку — 683] Ладану не запалив! Пройнялась тоді гнівом я зразу. 684] Прикро зробилось мені, й щоб надалі моїм добродійством 685] Не злегковажив ніхто, я поклала скарати цю пару.