Метаморфози

717] На колісниці легкій Кітерею до рідного Кіпру 718] Лебеді, крила в повітрі розправивши, ще не домчали — 719] Здалеку вчула вона передсмертні зітхання й звернула 720] Білих птахів у той бік. Із ефіру високого бачить: 721] Тіло бездушне лежить на піску, підпливаючи кров'ю. 722] Вмить, зістрибнувши, в розпуці то одяг вона, то волосся 723] Рве й у невинні раз по раз долонями б'є себе груди. 724] Долю жорстоку кляне. «Над усім же, ненависна,— каже,— 725] Права не маєш однак! — про мій сум залишу я нетлінний 726] Спогад, Адонісе мій: що не рік — одгукнеться відлунням, 727] Наче б ти знову вмирав, над тобою моє голосіння. 728] Кров переміниться в квіт. Бо ж колись і тобі, Персефоно, 729] Можна було — пригадай — обернути у м'яту пахучу 730] Німфу струнку. То чому б то хороброго сина Кініра 731] Не перевтілила я?» Те сказавши, нектаром богиня 732] Скроплює кров юнака — і вона від тієї вологи 733] Наче здулась. Так на темному плесі прозорі зринають 734] Бульбашки під перелітним дощем. Не минуло й години — 735] Квітка зросла, що однакове з кров ю забарвлення має. 736] Так пурпурово квітує гранат, що під шкірою любить 737] Зерня своє берегти, але квітка ця — короткочасна: 738] Мовби ось—ось опадуть, до стебла пелюстки притулились. 739] Легко з вітрами, що й назву дали їм, вони облітають.